Я встала.
Ні, не з гордо піднятою головою —
а з подряпаними колінами,
зі сльозами в очах,
із землею під нігтями.
Але я дихала.
Кожен вдих —
мов боротьба.
Кожен видих —
мов перемога.
Я більше не просила порятунку.
Я просила простір,
день без страху,
ніч без спогадів.
Я більше не шукала винних.
Я шукала себе.
Замість каменів —
на мені виросли квіти.
Замість ран —
тріщини, через які
просочується світло.
Я не стала сильною.
Я стала — живою.
Відредаговано: 26.07.2025