Тріщина в плиті

Дихання

Я встала.

Ні, не з гордо піднятою головою —

а з подряпаними колінами,

зі сльозами в очах,

із землею під нігтями.

 

Але я дихала.

 

Кожен вдих —

мов боротьба.

Кожен видих —

мов перемога.

 

Я більше не просила порятунку.

Я просила простір,

день без страху,

ніч без спогадів.

 

Я більше не шукала винних.

Я шукала себе.

 

Замість каменів —

на мені виросли квіти.

Замість ран —

тріщини, через які

просочується світло.

 

Я не стала сильною.

Я стала — живою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше