Тріщина в плиті

Шепіт життя

Мене не кликав ніхто.

Жоден голос не зірвав темряву,

жодна рука не тягнула.

Але я відчула —

земля під грудьми

почала дихати.

 

Не рятували.

Не любили.

Не вірили.

Але я жива.

Бо всередині щось

шепотіло:

іди...

 

Я повзла через свої уламки,

обіймала коріння,

просила в неба не світла —

а хоча б тіні.

 

І коли світ завмер,

я сама собі

стала початком.

Тиша дала мені голос.

Темрява — напрям.

 

Я народилась не для них.

Я народилась попри них.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше