Мене не кликав ніхто.
Жоден голос не зірвав темряву,
жодна рука не тягнула.
Але я відчула —
земля під грудьми
почала дихати.
Не рятували.
Не любили.
Не вірили.
Але я жива.
Бо всередині щось
шепотіло:
іди...
Я повзла через свої уламки,
обіймала коріння,
просила в неба не світла —
а хоча б тіні.
І коли світ завмер,
я сама собі
стала початком.
Тиша дала мені голос.
Темрява — напрям.
Я народилась не для них.
Я народилась попри них.
Відредаговано: 26.07.2025