Темрява росте в глибинах душі,
Як коріння, що шукає світла.
Вона тягнеться поволі, без мети,
Поглинає все живе і квітуче.
Тишина стає важчим каменем,
Який тисне на кожен подих.
Слова вмирають на губах мовчки,
Залишаючи холод у грудях.
Світло забуте, загублене в тіні,
Лиш тінь і холод тут лишились.
Але десь глибоко, на краю сна,
Проблиск надії ще не згас.
Відредаговано: 26.07.2025