40. Про «коли все так»

Заглиблююся  у свій щоденник у голові. Що ще писати? Дивишся, залишилася остання сторінка для тих куцих декількох днів, що лишаються до від'їзду.  Бажаю заповнити цей листочок чимось добрим, вічним й повчальним, а виходить суцільне казна що!

Почну з того, що мені все так. Давно не було такого відчуття. Навіть чоловік зауважив, що десь зникла його мила буркотуха. Питаю чи така не подобаюся. Він цілує, сміється й пригортає до себе. Раніше би побрикалася, подула би губки на такі фразочки, а тепер мені все так. Цілує—супер! Обнімає—перфект. Сміється—кльово. Обоє щасливі—прекрасно!

Боже, благодать жити з людиною, якій теж все так. Нерви не тріпає, мізки не виносить. Знає сам, куди брудний посуд складати, смердючі шкарпетки закидати. Найважливіше, не тільки знає, де холодильник і каструля з їжею стоїть, а де й магазин, аби продуктів чи чого іншого взяти! Нема в нього такого, як в тих ідеальних розподільників чоловічих і жіночих обов'язків. Та і я задніх не пасу! Не вилежуюся на ліжку в шовках та атласах! Це потрібно, але не основне. Я теж знаю, як зробити чистоту і порядок. Очам любе, серцю дороге! Мої міркування такі: після тридцяти жінка має знати три речі: як прибрати в хаті, як бути милою чоловікові та як економити гроші. Якщо до цього всього вона ще вміє заробляти — ціни такій красуні не буде! 

А як же любов до себе, скажуть кралечки, які мене читають!  Це входить в другий пункт. Кожна має знати міру догляду за собою, щоб все було так!

***

Чоловік замовив вареники. Я про Замойського і не згадала. Раніше тільки Женьку не злим тихим словом посилала куди подалі, як їх ліпила. Нині ж за приємною розмовою зі своїм чоловіком навіть думка про того бабія не проскочила. 

Ех,  раз уже зайшла про нього мова, то скажу, що він швидко виїхав з Березного, як в Рівному з якоюсь завідувачкою кафедри іменитого університету замутив. Вона його прилаштувала під своє вдовине крильце. Хотіла було пришити на Замойського «Горбатого могила виправить», згадала ж Кирила Івановича. Той розкаявся перед Богом. Така лапочка став, аж диву дивуєшся!

Андрій каже, що і  він в Німеччині почав до якоїсь церкви ходити. Мене це не дивує і не дратує. Сама хотіла запропонувати йому стати ближче до Бога. Розумію, саме Господь дав йому ще життя.  Я навіть Біблію почала читати не як всяких наук кандидатка, а як людина, що шукає  Бога. А ще, корисливо, але чесно, бажаю з Його допомогою позбутися лайливості.

Лапочка Іванич мені в цьому хороший приклад.

Для нас із Андрієм незвично спостерігати, як гордий та зарозумілий  лікар Павліченко день за днем стає схожим…навіть не знаю, як це пояснити, не на Григорія, на когось кращого.  Григорій же лишиться для нас вчителем життя. Що нам обом в Миколайовичу подобається —вміння визнавати свої помилки і просити пробачення. Нам ще до цього рости! 

Де Григорій, там і Люська… Ох та Люська! Не встигла один декрет відсидіти, як ще в один зібралася! А що? Людмила Михайлівна молода жіночка, чому б їй не родити й ростити діток?! Моя Людка не така підірвана до роботи, як я чи Миколайович. В неї залізні нерви і хороше здоров'я, особливо жіноче. Навіть після кесаревого вона швидко відновилася завдяки чоловіковому професіоналізму. Якби Ритка коні не почала викидати, то це була б найзразковіша сім'я, яку я знаю! 

Ми з Андрієм із поломаних сімей. Не дивно, що дров у відносинах наломали. А нині все так. Відкинули недомовки і людські пересуди. Будуємо свою сім'ю. Маю віру в те, що будемо щасливі. 

І цього щастя не відбере навіть моя вічно всім незадоволена мати.

Хто б сумнівався, що отримавши звістку про розпис доньки, вона почне розповідати яка я негідниця. Прямої мови тут передавати не маю наміру. Це їй все не так, а мені аллєс гут.

Не з матір'ю мені жити, а з чоловіком. Вона навіть того правильного набожного дістала до білого накалу. Поїхав до сина, то заодно й зі своєю другою жінкою помирився. Казиться Ніна Орестівна, а зупинитися в своєму вічному буркотінні  не бажає. Шкода матір! На жаль, ні до Бога, ні до людей! Найправильніша та всезнаюча жінка ніколи не вживеться навіть з найлагіднішим чоловіком, не те що з Омеляном набожним!

Радію, що буду за тисячі кілометрів. Мати —доросла жінка, розбереться зі своїм життям, тільки б нам не псувала. Я терпеливо вислухала її зітхання й зрозуміла, що неня не проти поїхати до Надійки.  Я сестриці ніц не повідомила. Не варто споганити комусь сприйняття людей своїми домислами.

Раз материний досвід сімейного життя згадався, то у мене віршик склався:

Жінко, мовчи!

Душі чоловікові не печи!

Серденька не край,

То будеш кожен день

їсти весільний коровай!

Отакої пісні заспівали мої вчені таргани.

Чоловік гукає вареники з полуницями їсти. Святкуємо вдалий продаж хати. 

Сьогодні останні збори в мене й переїзд до нього на квартиру в Рівне. Декілька днів там збираємо його речі. Двадцять другого весільно-прощальна вечірка у Бикових.

Двадцять третього на вечір ми їдемо до Німеччини на медовий тиждень. Надіюсь буде у нас і медовий місяць і медове життя! 

Чого і вам бажаю!