37. Про «коли всім до тебе є діло»

Буває так: живеш спокійно, щоб ти не робив людям якось вшистко єдно.  А от коли тобі випадає велика ложка щастя— всім до тебе є діло.

До чого це я веду? Та ж до того, що тільки ми з Андрієм лишили в стороні людські пересуди й попрямували вперед до створення сім'ї, так розумні тати і мами, тітки і дяді, кожен сусідський дід і бездомний облізлий кіт полізли зі своїми порадами й претензіями щодо такого розвитку подій! Взагалі-то війною пахне, а Березне кинулося Вірку Ягненко пересуджувати.

Сії «породільні муки» почався з відмови їхати до Кирила Івановича. Я роз'яснила Андрієві, що не готова з його батьком вести милі бесіди й відчуваю глибоку неприязнь до Павліченка-старшого. Крім того, мене чекають справи з адвокатом, нотаріусом та хатою, тому краще виспатися, ніж напружуватися в компанії неприємного чоловіка.

Андрієві це дуже не сподобалося, хоча знає добре, що  його батько постарався сформувати в мене такі почуття до всієї їхньої сімейки! Змовчав, прийняв.

Пропонувала йому лишитися в мене, але він ввічливо відмовився, щоб не давати приводу тим, хто шукає приводу. 

Я з ним погодилася, попросивши відвезти додому. Не хотіла прикотитися сніговиком під власний поріг. Андрійко розумів це й сам.

Ох, якби ж я тільки знала, що там буде біля тої хати, відправила би коханого чимподалі!

Фурія Бестівна, себто моя мати, примчала на всіх парах відмовляти нерозумне дитя продавати хату. Скільки вона чекала під дверима —не маю поняття. Сусіди, які «приютили» в себе мою неньку, встигли їй розказати про мої «походеньки», охрестивши не інакше, як неприємним словом на буквочку х. Це помийне відро з пліток, Ніна Орестівна щедро вилила на недавно прооперовану голову мого Андрійка!

—Не дочку, а горе собі родила! Безталанная я!— вибігла мати від баби Соні, ледве  забачивши  як коханий відчиняє переді мною дверцята автомобіля.—Як тобі не совістно! Матір осоромила, по чоловіках вештаючись! Я скільки зі своїм старим не мучилась, а по чоловіках не  шлялась! Вже зовсім опустилася! То з батьком Павліченком гуляла, то з сином. А тепер з молоденьким хлопчиком тебе бачу!

Мати й не зрозуміла хто чий батько, хто чий син і хто цей «хлопчик», що перед нею!

Якщо Андрієві було неприємно за свого батька, то мені в тисячі разів більше за поведінку своєї матері.

—Мамо!—намагалася я повернути її думки в позитивніше русло. —Заходь до хати! Якби знала, що ти приїдеш, краще підготувалася би!

Попри ввічливість, даю зрозуміти рідненькій, що її істерика наслідок того, що можна було зателефонувати й попередити про візит.

— Еге ж!—не складає зброю мати.—До хати вона просить! Чуєш?—шипить до Андрія.—Думав дівку багату знайшов! Дулю з маком! Хату то вона продає! — мати крутить пальці і махає тим що з маком перед очима здивованого хлопця.—Пограється тобою, як он нашим сусідом Замойським Женічкою! Ти то хоч вчений?

Думаю, Ніна Орестівна переплюнула остіновську місіс Беннетт з «Гордості та упередження»! Моїй матері тільки майстер-класи під назвою «Як зруйнувати життя власній дитині» давати!

Андрія аж почало тіпати на тую мову. Добре, що він не псіхує до мене! Скільки того лайна ми наїлися! 

—Мамо, не кричіть, бо хтось викличе поліцію. Не варто доводити Ваші фантазії до відділку!

—То вже рідну матір в тюрму посадити хочеш?

Мати розкричалась, як вона мене ростила, кормила, вчила! Я, бачте, «неблагодарная», бо не вийшла за Замойського, щоб забезпечити їй спокійну старість в пошані між сусідів! Говорила перед Андрієм про те, що вони зі старим стільки допомагали, щоб хату купити, а я вирішила продати її, щоб матір не було де доглянути!

Андрійко бачив мене лихою, але те, що він відбувалося на його очах було схоже на виверження вулкану!

—Мамо! Ви мене вчили? Кормили?  Ще й хату, скажіть, що ви купили? Ви перейшли межі, Ніно Орестівно! А хто мене, дев'ятикласницю в ліжко до того бабія та п'яниці Замойського хотів вкласти? А хто довбав кожної Божої днини, скільки я грошей заробляю на гуманітарці й чи знайшла подай якийсь євро в кармані якогось  буржуя аби матері помогти? А чи не допомагала ж я вам горбатячись в Польщі так, що надірвала своє здоров'я? А хто доглядав за матір'ю після її операції по-жіночому? Мамо! Я жертвувала роботою, відносинами, грошима, власними інтересами, аби тягнути вас з батьком! Скільки вам Надька зі своїм Вацлавом допомагала? Ага! А зараз і не поможе, бо кинув її той американець! До чоловіка ледве жива вернулася! Тому не смій мені розказувати, яка я погана дитина і не руйнуй мого життя! Краще розберися з тим святим чортякою, якого десь здибала на свою голову! Бо той набожний ще більший лежень, ніж Надькин Вацлав. Твоєму Омелянові лиш би про високі матерії розмірковувати та шапку на вказівному пальцеві крутити! Не лізь до мене із своїми повчаннями! Краще займись тим, щоб самій не вскочити в халепу! Бо Омелян все під себе підібгне, поки будеш на дочку все Березне з Сарнами разом натравлювати!

—Ах ти ж…— після сотні пі-пі-пі мати полізла до мене битися, відстоюючи права на дочкину хату і  на вказівки, як  тій дочці жити! Андрій мусив мене боронити! Де в нього сила взялася стримати її, один Бог відає!

Обличчя матуся  мені подерла, пальто зіпсувала,  не говорячи про святковий настрій! 

Мене зірвало так, що від крику аж  втратила свідомість!

Мати стрепенулася лиш тоді, як Андрій їх облишив та кинувся до мене.

Може мати і хотіла допомогти (це вже я потім міркувала), але Андрій не підпустив її до мене. Він завів мене до кімнати й попросив не виходити!  

Про що він бесідував з моєю матір'ю, навіть питати не хочу. Заснула, змучившись від насиченого дня...

На ранок зі мною лишився лише коханий. Про матір сказав, що вмовив її  поїхати додому.  Попередив Ніну Орестівну, що з новими хазяями тут поселяться дві великі вівчарки й домашній добрий зубастий  австралійський крокодил. Попросив не лізти в життя дорослої дитини і дозволити їй бути щасливою без материнської задушливої опіки!