28. Про те, що йде без коректур

Бувають дні, коли ти переминаєшся з ноги на ногу, тиняєшся по хаті з кутка в куток, не знаходячи місця від тривоги, яка розливається в думках, ніби гарячий свинець. 

Другий день я ходила по кімнатах, тицяючи у всі месенджери. Очікувала звістки про Андрія. Здавалося, ось-ось прийде повідомлення зі словами про те, що все добре і його серце б'ється для мене. 

Ледве віддирала  себе від екрана телефону, щоб провести такий-сякий урок. Люська з Риткою взялися за магазин. Дозволяють мені посумувати в гордій самотності.

…А це ще що за чудасія? Біля воріт зупинилося авто, з якого вискочила Павліченкова жінка Ага, так я тебе, відьму, і пустила до себе на територію. Мені твого дурнуватого чоловіка вистачило! От як таке назвати? Не встиг Андрій у Вірку закохатися, як мамки типу Павліченків  Шварців і Бикових одразу взялися за «малого». А те що йому двадцять чотири хтось із них знає? Ех, що казати… Я в тридцять під опікою Миколайовича! 

…Дзенькає  мадам Павліченкова у ворота Ягненко! Не думаю, що про Андрія буде бесіда. Швидше, про Кирила. 

А от і друга машинка. Сам Кирило Іванович до мене візит вирішили нанести! Якої біди до мене приперлися?! Невже свої сімейні справи не можна по-тихому вирішити? А може, хату хочуть купити?

О, буде про що бабкам-сусідкам балакати!

Не знаю, що на мене найшло! Вискочила розпатлана і пом'ята до тих пришелепкуватих, заплакані оченята витріщила. Ті двоє аж оторопіли! Ще пак! І Язва, і відьма і фурія! Хай побачить Кирилушка, що кращої, ніж його вихолена жіночка в світі немає, а чи майбутня невістка така страшна, яко смерть, то це вже його синочок вирішить, якщо живий буде!

Я думала розірву цих голубків на місці. Натомість накотилася така хвиля безсилля, що лише змогла прохрипіти:

—Як Андрій?

Не знаю з якими питаннями вони приїхали до мене. Слово про Андрія змінило все. 

—Його нема ні серед живих, ні серед мертвих. Чекаємо уточнень.— промямлив Кір.

—Ти довела його до такого стану, бігаючи й шукаючи собі уваги чужих чоловіків,—пішли словесні образи від моєї колишньої начальниці.

— Шановна пані забуває, що сама тим страждає! Ми всі довели Андрія до такого стану. Кожен з нас лише брав з нього любов, повагу, співчуття. Що ми всі дали йому, крім болю? Знаєте що, ви зруйнували його життя, а тепер лізете до мене?! Геть від мене! Забирайтеся! Дайте мені спокій! Мучили Андрія, тепер нову жертву найшли? 

Я кричала. На півкутка. Всім серцем.

Боюсь, мій вигляд та відчай налякали їх  більше, ніж чудовисько красуню. Павліченки попрямували назад. Не маю сумніву в тому, що питання будуть вирішувати через Бикових…

Незабаром світле свято Пасхи. Цікаво чи буде воскресіння в моєму житті чи я тільки ввійшла в Гефсиманію?

Зайшла за ворота, сіла на холодну землю…

Навіщо мені ця хата, ці люди? Біль і муки…

Земля крутиться, люди снують, машини проносяться по вибоїнах на дорозі. Лиш я, немов застигла лава. Ще тиждень назад в мені клекотіли почуття. Сьогодні ж — згаслий вулкан.

Як добре, що на світі є батьки, навіть якщо вони типу Ніни Орестівни. 

Телефонний дзвінок мами повернув у реальність. Виявляється, поки я сумувала за Андрієм, мамуся знайшла покупця на дачу, спихнула поля в аренду і надумала продавати квартиру. 

На запитання, з чого такий рух, мати дала цілком прогнозовану відповідь: Наді потрібне більше житло. Не квартира по найму, а своя хатина. Хто ж допоможе бідолашці в чужій країні, як не мати! Де ж сама добродійниця жити буде, вона поки не вирішила. Планує Наді дитину допомагати няньчити, а потім на схилку років в мене віку доживати. Я ж в дівках сижу, то тільки матір і доглядати!

Про те, що вона до мене приїде керувати, я не сумніваюся, а от чи схоче Надя жити з матір'ю—це ще та проблема. Я випалила матері, що виставила хату на продаж. Якщо хоче, хай купує і живе там сама. На материні сльози на кого ж я її лишу, відповіла, що на внуків. Мати гиркала, що від мене внуків не дочекається, бо нормального мужика я відшила. Про гріхи цього нормального їй навряд чи відомо! Звісно, не обійшлося без тонни докорів про «все не так, як у людей»  і про «що люди скажуть»скажуть». З того всього щастя я пішла фотографувати свої володіння, щоб привабити потенційного покупця. 

Правда, розібрав мене жаль  щодо хати. Скільки я на неї робила, економила, кожну копійку складала! Продати, бо мати мене їсть поїдом?!

Спіткнулась об черевики. Ті, що Андрій подарував…А потім, об Красунчика,який додумався ліниво розлягтися на порозі між коридором і кухнею. Як Андрій тоді, пішла перевіряти свої квітки на предмет котячого добрива. На Красунчикове щастя, там слідів злочину не знайшла. Взялася будити сонного кота, бо руки тремтіли від безсилля і дикої злості на все, що за останні місяці відбувалося зі мною. Красунчик глянув сердито, в його очах прочитала пораду: йди заварювати чорний чай і поклади три ложечки цукру.

Так і зробила, облишивши  м'яти котячі боки.

Подумалось, що могла би м'яти боки Андрія… Чи хоча б просто притулитися до нього. А можливо, слухати, як б'ється його серце.

Де ж ти, Андрію?!

Телефон, завібрувавши в кармані, вивів із сумних роздумів.

Абонент, який мені такий дорогий, з'явився в мережі…