25. Про гріхи молодості

Як любить повторювати Миколайович: те, що неможливе людині, можливе Богові. Напевно, Бог вправив клепки Замойському. Поки я сердилась на Андрія, клопаючи повідомлення, він мовчав, яко риба. Коли заговорив, то німіти довелося мені. Я не сумнівалася, що такий чоловік як Євгеній Павлович щось та й начудив. Почуте змусило мене впасти в споглядання якоїсь глупої цяцьки, що теліпалася на лобовому склі автомобіля. 

Щастить тобі, Вірко, на пригоди! Не те сліво! Наша мила задушевна бесіда розпочалася з Павліченка-меншого.

—Що там малий? Ображає?— питав мене Женька.— Він непоганий, але дуже різкий і принциповий!

—Звідки знаєш? Маринка розказала?— я красава, вмію за болюче ковирнути. Нема чого лізти, куди не знає!

— До чого тут Марина Павліченкова? Від Олі знаю…

—Олі? Андрієвої мами?— моя щелепа відвисла, а язик ледве не вивалився питати, в яких  стосунках він був з нею.

Замойський, намагаючись об'їхати ямиська, встиг помітити мій подив і німі питання.

—Вірунчик. Оля— мій гріх юності! 

Я мовчу. Не впевнена, що хочу слухати про його походеньки до Андрієвої мами. 

—Павліченко перевіряє чий син Андрій. Мій чи його…— докидає за мить.

Мене затрусило від сповіді Замойського. Як він може так спокійно говорити про ТАКІ речі!

— Не сходиться! Ти що, був з Олею, коли тобі було шістнадцять? —нервово цокочу кожне слово.

Замойський ствердно кивнув.

— І скільки ж часу ви отак… бавились, щоб вона могла від тебе завагітніти?— не стримую емоцій. 

Такий батечко для Андрія — варіант не кращий за Кирила Івановича. Дурні ті мужики! Їм обом світ на одній жінці сходиться. Спочатку Олька, потім— Маринка, а тепер— наївна Вірка!

—Одного разу може бути достатньо!

—І часто ти так по разу  скакав? Скільки в тебе дітей-безбатченків?!

Я кричу. Інтелігент! Аж матюки на язик просяться. І це чудо спокійно пропонує мені йти за нього! А потім що? Будинок сімейного типу відкривай? Андрія завгоспом? Маячня! 

— Вірко! Ми всі не святі. Ти краще не галасуй. Я за кермом!

— Не кожен день Замойський гріхи Язві сповідує! А чим ще займався? Може ти по молодості  в Рівному в нічних клубах відривався до втрати здорового глузду? 

Перчик нікому там шкодки не наробив?

Женя крутнув убік. Ударив по гальмах. Авто, пропищавши кілька метрів, зупинилося. Подякувала Богові і Миколайовичу, що навчена ременем безпеки пристебуватися.

Женя вчепився в кермо, сам труситься, наче листочок на вітрові. Невже і тут прославився?!

— Жень, а Жень! Не мовчи! Ти серйозно? Ти … Ти…

—Хто казав? Олег?— вперше Замойський дивився на мене очима божевільного.— Що тобі він сказав?

Вирішила розвести Замойського, бо ж ніякого Олега я не питала про нього.

—Казав, що ти перед від'їздом в Америку затусив у Рівному так, що з дівчиною під кайфом робив, що хотів. — випалила я, приплівши історію Люськи до розповіді  від якогось Олега.

—Боже мій, Вірко!— чоловіки переді мною ніколи так не істерили, — я не хотів! Я був п'яним! Святкував від'їзд до Штатів! Сподобалась мені одна малявка. Ми з Олегом пригостили її та подружок коктейлем. Трошки підмішали! Я тільки з одною був! Чесно. А він аж з трьома! Я після того ніколи. Чесно. Та дівка втекла тоді. Я навіть не пам'ятаю яка вона була! Я… я…

Я оніміла. Оглухла. Осліпла. Тільки якась цяцька метляла перед очима…

Замойський і Люся…Женя і Люсьєна? Цього не може бути! Не може Ритка бути його! Маргарита на нього не схожа. Ні капельки! Хоча жестикулює, як Замойський. І…чимось таки схожа. Люся це бачить? А Биков?

—Ти зовсім ідіот, чи що? Ти, вчивши мене моралі, сам робив такі речі, за які кримінальна відповідальність! Боже, помилуй! Що ти ще начверив? Андрія знаєш, бо може після розлучення до його мамки клинця підбивав? Тому він тобі пику хотів намилити? Чому Олю забрали в Березне? Може ти її кинув, а? Ти той чоловік, що кинув її, поки малий гнув спину в Польщі? Пані Бикова, видно, крім чуток, ще й тонну правди вивалила!Замойський, ти така зараза! Як ти міг? Як?

Женя мовчав. Отже, я забомбила його правдою. Мене трусило від усвідомлення того, що Замойський може бути батьком, як Андрія, так і Ритки,  що цей чоловік, як паразит, нашкоднічав, і пішов шукати з кого ще висмоктати сили, здоров'я і любов!

Ми сиділи півгодини. Я злилась на Женю. Він мовчав.

Наївна Вірка, жили рвала, щоб доказати цьому чоловікові, що вона його гідна! Виявилося, що він мене не гідний, а ні краплинки! 

Щодо Андрія, то цікаво, які в нього грішки за душею, якщо в нього такі батечки! Боюсь моїй довірі чоловікам доведеться купити славнозвісний букет! Ще годину назад я думала, який милий цей сорокарічний інтелігент, а тепер— пора всіх інтелігентів, що біля мене крутяться послати в баню, на молоко парене, воду студену та кип'ячену.

—Їдьмо!— кажу Інтелігенту Павловичу. — тебе чекають вдома. Мене теж. А ні— буду ловити маршрутку.

Женя завів двигун.  Поїхали. 

— Ти про Рівне як взнала? Шварц сказав? В яких ви стосунках? — оговтавшись від гріхів молодості, влаштував мені допит сарненський сусід 

— Ніякий Шварц мені нічого не казав! Твій язик все розляпав! — відкрила очі великому дядечкові на дурну тітоньку. Хай тепер ловить свою щелепу, а то відкотиться! 

—Вірко! Чому ти так зі мною! І ти ж знаєш, що я вже не такий! Я глибоко шкодую про вчинене мною. Невже я не заслуговую щастя? Хіба я зовсім поганий для тебе?—слізно-жалісливий тон взяв мене за живе… і відпустив.

— Женя! В Євангелії є історія про чоловіка-митника на ім'я Закхей. Він хотів бачити Ісуса. Для цього навіть на дерево заліз, хоч був поважним чоловіком… Так от, коли Ісус прийшов до нього в гості, той пообіцяв всю шкоду, яку заподіяв, повернути в чотири рази більше! Закхей зрозумів, що є відповідальність за скоєне. Бог його простив, але показати своє розкаяння перед людьми, він міг  лише через відшкодування заподіяного зла. 

— Не думав, що ти проповідницею станеш,— сарказм так і попер з «білого ведмедя». І як за такого заміж іти? З'їсть живцем!