22. Про непристойну пропозицію

Люсі потрібно було йти на якісь чергові шкільні збори  з приводу карантину. В мене до третьої не лишилося сил її слухати. Так багато всього. Не вірю я, що Андрій— брехун й вирішив мене  розвести на гроші. Люда ж закинула ще один сумнів. Андрій знає про мій інтернет- магазин брендового одягу. Рита проговорилась. 

До вечора я накрутила себе, мов дзиґу. В голові дзижчало, як від рою бджіл. Подзвонила до Миколайовича. Той не брав слухавки. Натомість подзвонили з роботи. Бухгалтер повідомила про перерахунок зарплати. Звісно, не в мою користь.  Сказала й хороше: премія перекриє ці відрахунки. Як це Криса премію мені видає? Невже Замойського совість заїла? Я вже прийняла рішення щодо звільнення, але вирішила до літа не підіймати бучі. А вона напрошується. 

Думаю, чого мені не прийшло в голову купити квартиру. В Рівному, Львові, та хоч на краю світу? Ні, вперлася: хату хочу. Є хата, є й до хати. І є ті, хто через хату будуть клинки підбивати.  

Мене розривало від реальності.  Ледве зібралася докупи. Перевірила яка група в мене на онлайн-заняття завтра. Зібрала докупи свою бізнесвуменську натуру й пішла розпаковувати тюки з одягом. Його ж треба весь передивитися! Ритка написала, що забіжить після музичної, трошки пофоткає. Вибрати правильний ракурс і обробити фото виходить краще, ніж в мене. 

Перебирання лахів заспокоїло збурену психіку. Прихід Ритки змусив активно займатися роботою. Ясна річ, що зарплатню Маргариті віддаю справно. Думаю, щоб розділити бізнес. Вона більше в темі молодіжних трендів і аксесуарів, я ж — мода 30+, чоловічий одяг і взуття.  Це поки плани. Хай-но Ритка дев'ятого закінчить. З більш реального— взяти в аренду якусь площадку й продавати товар. На літо підключити Маргариту. Хоча… Братик чи сестричка можуть всі мої плани на працівника перекреслити коричневою фарбою! 

 … З Риткою возилися з шостої до дев'ятої вечора. Залили купу фотографій, від писанини пекли очі та німіли пальці. Чоловіча колекція викликала ажіотаж. До дванадцятої  оформила сімнадцять замовлень по одягу й десять по взуттю. Приблизно стільки ж покупок сумочок, блузочок та іншого дівчачого шмаття оформила Ритка! Завтра буде мегапоштовий день! 

До п'ятої  ранку я склала всі пакунки, оформила накладні та провела облік товару по своїх записах. Навела порядок в магазині, поставивши продано на декілька десятків товару. Андрій обіцяв зайти після роботи, але ні слуху, ні духу. Невже добра тітонька Люсьєна постаралася?! Та чого сердитись на неї? Вона не одного паршивця відбила від мене! Андрій — не такий. Не такий! 

Я кричу. Мій розпач ехом розходиться по кімнатах, відскакує від стін, боляче вдаряє по душі! 

Близько шостої ранку вібрує телефон. Повідомлення від Андрія.

«Щойно закінчив усе. Пробач»

Бідолаха! Скільки же він горя напився й пекла наївся! Хіба не вартий щастя? А наші люди вміють затаврувати так, що до смерті їхнє лайно не змиєш! От тобі й тихе Березне! В цьому поліському болоті он яке нечисте водиться! Але ж як так, що батько сина їсть поїдом! Боже, Боже! 

Що дурне якесь, той Іванич, було видно одразу, але хто думав про таке? Навіть не знаю, якого коня викине! А я не сумніваюсь, що так воно і буде! Пора озброюватися, бо пахне війною. І хтось у ній може отримати букет у фіолетовій обгортці. 

Поспавши часинки дві, вирішила прогулятися. Андрієві черевички просилися пройтися, бажаючи зловити захоплені погляди перехожих.  Що вдягнути? Молочна сукня- футляр чи біле плаття з мереживом?

Я крутилась перед дзеркалом, як школярка перед випускним! От що черевики можуть зробити з дівчиною! 

Перебравши весь гардероб, псіханула. Одягнула  чорний джинсовий костюм, білі черевики з грубою платформою. Волосся в хвіст, шапка, шарф, біла коротка куртка, рюкзачок на спину. 

Красуня готова. 

Ноги не захотіли нести в місто, завернули до річки. Вода заспокоює. З дитинства Случ став безмовним другом. До цієї річки з каламутним кольором і підступним дном приходила заховати свій біль, розказати про успіхи, поділитися планами, написати єрунду в щоденник. 

І сьогодні я поплелася до Случа. Він же виявився зрадником. За які гроші його підкупили— не знаю. 

Я пройшлася з Селецької вниз до Прислучанської, звернула до дамби. Зі сторони мосту хтось біг назустріч.  Я щиро здивувалася. В Березному це не прийнято. Якщо ти таким займаєшся, значить шукаєш кавалера або жінку легкої згоди. Мені бабки-сусідки всі мізки виїли, коли я почала бігати чотири роки тому. Казали, що кручу стегнами та трушу принадами, щоб спіймати місцевого крутелика. Закликали не соромити себе, бо на таку шкапу тільки старий алкоголік кинеться. 

Я тоді здалася. Купила собі тренажер, поставила в колишньому гаражі. А ще вирішила: високий забор краще, ніж дорогий ремонт. Яка молодчинка! Бігай в себе по городу, хоч гола! 

А бігун вже поруч. Це ж… Кирило Іванович! 

Мамцю рідна! 

Він зупинився. Вітається. Сміється, відкривши ряд білих зубів. Всі рівненькі, як під лінійку зроблені. 

Я оторопіла, слова мовити не можу. Навколо ні душі, щоб спасти бідну овечку від грізного вовка! 

—Яка приємна зустріч, пані Ягненко, —розпливається в посмішці Аполлон. 

—Не можу сказати такого від себе. 

—Чого ж? Боїтеся, що в порошок зітру псевдонаречену двох йолопів?

—Ви сина йолопом називаєте? — грізно блискаю очима, говорю з притиском.

—Овечка на лева бекає. Обережно, моя люба філологинечко! 

—Ви мені погрожувати зібралися? 

—Ні, моя солодка псевдоневісточко. 

Цей гад впивається своїми брудними жартами. 

—Чого хочете від мене? 

—Ти, виявляється, не така й овечка. Правильно думаєш! Маю бажання. 

Вчорашні історії про збоченця намалювали мені картини його бажань. Мамусю, рятуйте! 

— Не дивіться на мене так злякано. Я маю бажання вам допомогти. 

—А мені потрібна допомога? — відрізаю без семи примірок. 

— Маленька овечко! Тебе рятувати треба від малого з боргами і хитрожопого Замойського. Зв'язавшись з кимось із них, лишишся ні з чим. Чи думаєш, що вони тупенькі й не навели справок про твої статки?