20. Про теперішніх і колишніх

Ми говорили з Андрієм до пізньої ночі, перериваючи розмови на рисову кашу й всілякі смаколики, які він привіз. 

Нарешті, я добралася до подарунка. Андрій купив мені ЧЕРЕВИЧКИ. Чорненькі, замшеві, з невеличким каблучком. Акуратні й милі. Андрій уважний. Інший би й не звернув уваги, чи розлізлися в тебе чоботи. З іншої сторони, соромно стало. Вийду заміж за нього, то буде контролювати де яка дирка? 

Мене крутило розпитати, звідки в нього стільки грошей, якщо на мамине лікування постійно йшли кошти. Я соромилася таке запитувати. З  його коротких оповідей зрозуміла, що роботи не боїться. Заробітки теж не страхають. Молодий, а вміє працювати й заробляти. От мій батько все життя працював, а заробити ніц не вдалося. Квартира мамі від держави, дача батькові від його батьків, два поля старий сусід Стельмах по доброті душевній віддав. В кого ми з Надькою такі хвацькі заробітчани лиш Господу відомо! 

Андрій пішов близько дванадцятої. Не захотів нас спокушати. В мене руки чесались до обіймів, в нього — теж. Щоб не наробити шкоди, я м'яла Красунчика. Йому це тільки в радість і ні про які спокуси він не думає. 

Почувалася  покинутою в тиші, яка запанувала в домі. Хитрий малий! Швидко мене до себе прив'язав і побіг до своїх. Якби була температура, прикинулась би вмираючою лебідкою. Як на зло, 36,6 свідчили про мою змогу самостійно подбати про себе. 

Я дівка проста, але гордувата трохи. Просити його залишитися на ніч? Ще чого! Вирішив іти, хай іде! Мені подумати треба свіжою, а не хворою від кохання головою. 

Відкриваю вікно. В груди б'є прохолода. Вкручуюсь в одіяло. Схожа на кардинала Рішельє. О, якраз його талантів мені не вистачає! 

Чесно, при всій Андрієвій турботі засіло десь в підсвідомості Люськіне слово, що з Павліченками нелегко. 

Написала подрузі:  

«Приходь до мене завтра»

Люда вихідна, можна й полежати на моєму широкому ліжку, побалакати про справи любовні. 

Люсінда тільки «за». Питає, чи про малого будемо балакать. Відписую: «Аякже!». Ставлю мільйон знаків оклику. 

Розкинулась в позі зірки на ліжкові, замріялась. Невже так буває? Ідеальний хлопець, гармонійні відносини, ніяких колишніх, які лізуть до тебе. Турботи повні мішки, щастя повні штанці. Ти весь такий, як розтале морозиво. Тобі добре від ласки, як від літнього сонечка… 

—Аааа. Це в нього немає колишньої, а в мене є…  Замойська зараза…

Ох, і обертом голова. Після Замойського й Генрика зовсім не вірю чоловікам. 

Хто такий Генрик? Просто друг, колега з Любліна. Він мені подобався, як людина. Милий і привітний чоловік. Врівноважений і спокійний. Йому було тридцять три. Ми разом вчилися в аспірантурі, разом їхали до Варшави захищати дисертації. Нас двох з усієї вченої купки аспірантів запросили викладати на кафедрі. А мене чекали ще й українознавчі студії… Я була вся в науці й думках про Замойського. Про когось іншого й не думала. А про мене думали. І досить в цікавому плані. Можливо склалося би з Генриком по-іншому, якби він одного разу не завітав вночі до готелю, в якому я працювала. Здивуванню не було меж. Здивування змінилося бажанням. Чомусь він розцінив мою роботу на ресепшні як прикриття для солодкого бізнесу. При заселенні в номер (що він там робив пізньої пори?) поліз до мене, щоб взяти силою. Один з робочих, що порпався в сусідньому номері з несправним унітазом, почув шум. Подумавши, що й там щось зламане, вчинив по-українськи: постукав і одразу зайшов. Як добре, що той чоловік прийшов вчасно! Генрик мене вдарив, я впала, сильно забивши голову. Олег, мій добродійник, зумів справитись з Генриком. Ледве вмовила чолов'ягу не підіймати бучі, бо ж повірить українці? Хто візьме на роботу в польський університет? Олег сказав, що я вчена дурепа. Був правий! Генрик, не отримавши свого, став поширювати чутки, що я охоча до чоловічої ласки й шукаю плотських утіх по готелях Любліна. Довелося звільнитися з хорошого місця. Я втратила серйозний дохід. З ректорату проводили перевірку, все- таки католицький університет! Тоді вилізла правда про молодого вченого. Генрик виявився ловеласом! По готелях шастав з молоденькими дівчатами! От тобі й особисте життя! Мене не винуватили, але й не оправдували. Історія з Генриком підірвала мою репутацію...Питання викладанням на кафедрі відсунули до літа. Українознавчі студії з червня  все ж числилися за мною. Я мала до квітня закрити документальну сторону свого PhD.В той час отримала позитивну відповідь щодо викладання в Університеті Підприємництва та Адміністрації.  І...захворіла мама… 

Вилізши з лайна, яке щедро підклав Генрик, отримавши шанс на гідну працю і пристойний заробіток,  я опинилась перед моральним вибором… В Польщі не мед пила, вдома ж пекла наїлася на сто років наперед! Думала, ніколи не повернусь до України, хіба що перед Замойським помахати дипломом… 

До речі, Олег виявився з Березного. Це я взнала через рік, коли його мала стала однією з моїх учениць. Ярослава Олегівна Шварц. 

Стоп! Шварц? 

Боже мій! Невже Олег Шварц це брат Ольги Шварц? Ольга— мама Андрія. А Олег—дядько Андрія? 

Повний зашквар! 

Якийсь Андріїв круг! Куди не глянь, хтось Андрієві то брат, то сват!  Не здивуюсь, якщо і Замойський має відношення до Андрія! Не думаю, що через мачуху злиться на Женю. Склалося враження,  що вони закляті вороги. Навряд чи я цьому причина. 

Замойський…  Який він? 

Слизький тип, мов земноводне, а душа, мов гниленька картопелька!

Я не ненавиджу його, але й не люблю! Жаль, що життя своє прокручує з жінками, а сім'ї, дітей немає. Хто ж за таких «Генриків» піде? 

Трохи лякає ситуація з Андрієм і його оточенням. Чи не є я знаряддям помсти Замойському за якийсь гріх? 

 Справді, вчена дурепа, бо березнівським життям мало цікавилась. Мені вистачило люблінських пересудів! Обпікшись і на холодне дути будеш! 

Може, ну їх ці черевики, те незвідане чоловіче серце! Але ж Григорій вірить Андрієві. А Григорію я вірю більше, ніж своєму хлопцеві! 

Страх, як треба зустрітися з Люсіндою. Вона все про всіх знає. Неодмінно маю побалакати з Миколайовичем. Сумніви потрібно долати фактами. А факти мають бути правдою.