19. Про любов і кохання

Є в людей різні дивацтва і звички. От в мене такою фішкою є «правило подушки». Звучить воно доволі банально: тільки голова її торкається, тіло в сні блаженно забувається! 

Правило спрацювало навіть коли поруч Андрій. А сплю я міцно — хоч бий, хоч в'яжи, хоч кради! Майнула хвора думка: як Люсьєна можу попастися: зробить щось, а я в невіданні…  Прогнала її, рукою махнула. Як сміявся потім Андрій — ще б трохи й очі повибивала! Добре, хоч не придирається! Та й чого б, скажіть, теє робити: гарна молодиця під боком хропе, можна всі дивацтва пробачити! 

Насправді, соромно мені. Дуже. 

Поки я була в стані сплячої красуні, мій гість встиг зварити мені рисової  молочної каші! Ага, саме так! Як мама в дитинстві лікувала! Встиг накупувати всіляких вітамінів: лимони, мандарини, апельсини  лайми, ківі. Навіть полуниць десь дістав! 

Вірка в шоці — не те слово! Як би ви зреагували, якби ваш хлопець накупив вам всього в холодильник і заповнив продуктами кухонні шафи? А, забула ще про те, як оплатив лікування… 

Я влипла в кохання й турботу по самі вуха! Це не квіточки й плюшеві ведмедики! Він що, мені в чоловіки на повному серйозі напрошується? Тадам! Не встигла Язва закохатися, то вже й заміж іти? 

Вирячила червоні очиці на чоловіка, який спить на підлозі біля мого ліжка. Голову на ліжко поклав, видно, на мене дивився. 

—Андрію! — наважуюсь розбудити свого добродійника.

— А… ? — роздивляється, як це він «при параді» так смачно спати примостився. 

Погляд його зелених очей — і моя вчена мова куди поділась!

— Лягай на ліжко, — белькочу я перше, що в голову забрело.

Він, вчувши це, як схопиться! Земна куля аж крутнулась в інший бік від чоловічого переляку! Мені лиш через хвилину дійшло до голови, чого він так перелякався. Тоді вже я повернула планету в правильному напрямкові! 

Стоїмо, як діти. Стидаємося.

—Я … тобі… теж відпочити треба. — нарешті знаходжу, що сказати. — А ти на підлозі спиш… 

—Трохи втомився. Диван твій дуже шумний, тут і примостився. 

—Ти такий сьогодні незвичний. В костюмі. Тобі так гарно. 

Язву на компліменти потянуло. Зовсім дах поїхав… 

—Пропозицію буду робити, солідність не завадить.—говорить чоловік. 

О, держіть мене під білії рученьки! 

Сіла на край ліжка, дивлюсь на нього. Він вмощується поруч, кладе свою велику теплу долоню на мої маленькі пальчики. 

—Віро! Я розумію, що заміж за незнайомця ти навряд чи підеш… — починає свою мову Андрій.—Шлюб, що там не кажи, річ серйозна. Прошу, будь моєю дівчиною і моїм другом. Дозволь будувати наші відносини на фундаменті довіри й розумінні один одного. 

Знаходжу в його словах раціональне зерно. Може перша ліпша й надула би губки й просилася під вінець, а я — як остання дурепа тішусь, що в РАЦС не тягне. В цьому питанні краще довго запрягти і швидко їхати 

—Дивні в нас відносини, — кажу те, що думаю. — Ми так різко стали жити один одним… 

—Боїшся? 

—Трохи. 

—Людської мови? 

—Ні. Поспіху. Миколайович навчив правила: диявол любить поспішати. 

Андрій усміхнувся. 

—Тому я пропоную нам звикнути один до одного. Вільні відносини—не мій підхід до справи, тому цілуватися й займатися подружніми обов'язками до шлюбу ми не будемо. 

Віро, оце тобі поворот! Не очікувала,  правда? Що за дивак? Інший на його місці розтікався би маслечком по дереву аби розкрутити на тії подружнії діла. 

До речі, хто думає, що дурна я баба і мужика класного не хочу відтяпати — можете так думати! Правильно, що не посягає на заборонений плід. Мене цінує. 

Притуляюсь до його плеча. Здається, всі хвороби відступають перед коханням. Він приобнімає.

—Незвичний ти. 

—В чому це проявляється?

—Бережеш мою честь. 

—Я так розумію любов. Вона не шукає свого і не безчинствує. А ще я добре розумію наслідки дошлюбних відносин. 

Мої очі стали наче п'ять копійок. Цікаво-цікаво! 

—Не фантазуй лишнього. — мій хлопець вміє читати думки. — Дядько Гриша колись просвітив щодо деяких речей. 

—Ого! Невже в гінекології лікнеп проводив? 

В Андрія очі на лоб вискочили. 

—Не фантазуй лишнього. — кажу йому його ж словами. —Григорій Миколайович робить добру справу. Після його лекцій не хочеться вчиняти всілякі дурниці. Чесно, я думала він лише прекрасній половині людства клепки на місце вставляє. Як же ти до нього потрапив? 

—Мені тринадцятий минуло, так дядько Гриша привітав. 

—Оригінально.— взнаю щось новеньке про Бикова. 

—Вважаю, всім підліткам потрібно пройти лікнеп у Миколайовича. Тоді я взнав про цікаве слово на чотири букви від А до Я. Пообіцяв собі, що не дозволю, щоб через мої бажання і нестриманість якась дівчина надумала вбити мою дитину. А ще вирішив, що не заставлю свою кохану ставити спіралі, жувати протизаплідні таблетки. Слово «аборт» навіть згадуватися в нас не буде. 

— Після такої просвіти книги з біології, наче збірник казок.— кажу після п'ятихвилинної паузи. 

—Хе. Я з ним чотири роки назад на родах побував в одному селі неподалік. Шістнадцятирічна дочка одного биковського знайомого вдало приховувала вагітність. Приїхала з коледжу додому, в дорозі, напевно, розтрусило й на 28 тижні відійшли води. Якраз її припекло в той час, як Миколайович з моїм дідом і мною рибалили! Григорій рибу кинув, мене за шкірку вхопив і вперед. Казав, що справжній мужик не має дітей боятися. 

— І як? 

— Я трохи був без свідомості, а те, що побачив  прочистило мізки від юнацьких похотей.

—Це, вірю, крутіше, ніж всякі їхні інструменти. — згадую своє знайомство з  цікавим гінекологом. 

—Не те слово. 

— Ви в таких відносинах з Биковим... 

— Мої батьки — близькі друзі Григорія Миколайовича. Були.