17. Про «добрий» ранок

Генеральне прибирання не відбулося. 

Емоційно виснажений генерал валялся на ліжку і молив небеса, щоб Ніна Орестівна прислухалися до голосу здорового глузду й не їхала до дочки. Себто, до мене. Мати надумала допомогти дитині  як в робочих питаннях, так по господарству. Ох, от тільки матері бракувало в історичний момент! Вона мені в лікарні виносила мізки через молоденьких хлопців, а що буде, як того «молоденького» на власні очі побачить? Андрій написав: «Чекай на обід!». Якщо мати надумає приїхати, то якраз на наше побачення підоспіє.

Ніна Орестівна руками й ногами за Інтелігента Павловича.  Мати простила йому всі давні образи, які зберігала в серці. Вона, напевне, і не в курсі, що цей пан-марципан в своїй пожадливості міри не знає. Тітка Маша вихваляє сина, а воно з жінками заміжніми шури-мури.

Хоча… Вона теж не свята.  Свого Замойського з чужої сім'ї забрала. Яблуко від яблуні…

Не знаю, чому мами думають про себе як про богів і знавців внутрішнього світу своїх дітей? От батько після моєї втечі з дому й щасливого повернення після напучувань Бикова Григорія Миколайовича, зненавидів те сватання за старого парубка. Про наші з Люською пригоди він не взнав, але посивів через мої псіхи й горе-женишка! Цікаво, якою була б його реакція на Андрія? Про мамину боюсь і думати! 

Легкий на згадку, Євгеній Павлович, відчувши що про нього розмірковують, телефонував настійливо протягом години. Не хотіла його чути. Постійний дзенькіт і очікування повідомлень від Андрія змушували раз по раз хапатися за смартфон. Потім мене накрила паніка, що з інституту поперли за якоюсь статтею. Мусила взяти слухавку, аби заспокоїти своїх вчених таракашечків! 

Як нічого не сталося, Замойський говорить про те, про се, питає коли мене на роботі чекати. На останок посилає цьом-цьом і каже, що вся історія про мого молодого жениха плід хворої уяви Кирила Івановича. Я його слухаю мовчки, потім повторюю про свої наміри подати в суд при спробі вельмишановного вченого лізти до мене з обіймами і поцілунками. Замойський сперечається, мовляв, чим  мені не догодив. Навіть не можу збагнути  воно вперте як осел чи хитре як лис? Кожен раз, коли ось-ось повірю в його щирість, вилазить чергова кака. Поки я намагаюся втовкмачити Жені правду про Вірку-чужу дівку,  знову телефонує Рита. Вибиваю  надоїдливого сусіда років моєї юності (чесно, слухати нема сили!).

Маргарита розповідає, що їх знову потішили новиною про карантин. Порадувала тим, що Григорій з Людою прислухалися до тітки Анатоліївни і таки вирішили забрати її на сімейну освіту. На осінь будуть  переводити на екстернат в якусь круту онлайн-школу. Там немає потреби з восьми до чотирьох сидіти за комп'ютером, а матеріал проходиться в зручному форматі для учня. Дві атестації на рік в онлайн-форматі і документ про освіту державного зразка. 

Ля-ля-ля, все життя—пісня! Тепер державні школи—одна відома хвороба на м'яке місце! То карантини й дистанційка, то збори коштів на книжки, ремонти і всілякі витребеньки, то ще якесь лихо! Одним словом: тягнуть гривники як з багатих, так і з бідних! А з тим хизуванням одежинами! Це просто бомба, а не навчання!  Мовчу про булінг, вчительські заскоки і школярськії заморочки! Часом спілкування з батьками онлайн-учнів перетворюється на душеопікунські консультації. Сама знаю що таке шкільний «довбьож» і «зубрьож»! Особливо, іноземні мови. 

Маргарита повідомляє й те, що хлопець, який мав попрацювати з інтернет-магазином, має якісь невідкладні справи. Чесно, я лише зраділа. Знайомство з черговим кандидатом в женихи Язви відкладається на невизначений термін! Ритуся не знає, що в мене, здається, коханий з'явився! 

Коханий… Боженьки! Гречку Бикови з Красунчиком  ум'яли, рибу котяра сам поцупив, поки я ревіла через дурощі свого юного віку. Добре, що те чорне лихо духовку не вміє відкривати, бо лапою скинути кришку з казанка навчилося минулої весни! 

До того м'яса тушкованого що наготувати—рис в мультиварці чи картоплі м'якенької? Не супом же кормити! Згадала Люськине слово про вареники! І справді, вдома наліпила, а тут—мороз не раз мене спасав, щоб Замойський не пригнав! 

Біжу на кухню, спотикаюсь об швабру, падаю на відро з брудною водою. Не знаю, чи шматки для підлоги вміють літати, а от боляче бити кінцем, обчіпляним сміттям, ще й як! Не питаю, яка дурепа поставила відро на проході, відповідь лежить в калюжі і плаче, як мале дівчисько! Вже дванадцята, а я не можу зібрати себе докупи! В хаті—срач, по каструлях вітер гуляє! Торт я віддала Биковим! 

—Ааааааааа! —репетую я і намагаюся встати! 

Мамцю рідна! Спину заклинило! Півгодини мучилась! От навіщо молодому хлопцеві така стара хвора шкапа? Ледве розкрутилася. 

Першим ділом прибрала шкоду, потім прийнявши душ, переодягнулась в сірий спортивний костюм. Глянула мимохідь в дзеркало—сама себе злякалась! Бліда, як поганка, щоки впали, темні сині кола під очима, декілька чорних точок на носі, ще й гнійник вискочив на лобі!  Над лицем богині тирчать по кілька сивих волосинок з лівого і правого боків! Як ріжки! Від такого страховиська не тільки молодий, а й дідуган чкурне по «невідкладних справах»! 

Вириваю сиве щастя, біжу в спальню в пошуках маски. Знайшла якусь. Ніби з мінералами Мертвого моря. Мою мертвяцького вигляду шкіру тільки такою маскою спасати! 

Нормальна  молода дівчина продовжила би наводити красу, перевертаючи шафу й приміряючи одежини. А я ненормальна! Погнала на кухню, картоплі начистила й гарненько склала  в кастрюльку, поки маска висихала! 

В коридорі щось гупнуло! Я туди, а це Красунчик перекинув один із горщиків з квітами. 

—Ах ти ж лихо, чого сюди приперлось? —кричу на кота, в той момент, коли після короткого стуку в хату заходить … чоловік. 

Боже мій! Це — Андрій. 

Кіт, давно не бачивши мене з маскою на обличчі, дременув, куди очі бачили, а коханий Кирилович витріщився на свою Вірку,  руками притримуючи відвислу щелепу. Приготувалася до пороху в очі, бо не здивуюсь, коли хлопець побіжить вслід за котом.