11. Про вареники та перестиглий гарбуз

Щастя мені не треба ні повних штанів, ні ложки з гіркою. Мені би чарівного клаца на пальчики! Клацー і немає ніякого Жені, Іванича і… Андрія в моєму житті. Воно тече спокійно, мов ріка. Я працюю допізна, лелію свого Красунчика і скорочую ночі в перекладах, підготовках до уроків і лекцій, в пакунках для інтернет-магазину… 

Щоб заспокоїти своїх вчених тарганів, які скакали в моїй голові до третьої ранку, я їх підняла о шостій і заходилася ліпити вареники з картоплею, капустою, сиром, вишнями. Вигребла трохи материних припасів по каструлях та ящиках в морозильній камері. Мати вставши й побачивши сіє дійство, і собі заходилася готувати: млинці всхудні розчинила, хліб замісила. Зібралася на базар по молоко. Я й не думала, що оживе так швидко, але мати сказала, що баба Маланка та тітка Стефа сьогодні зайдуть. Добре, що я не поїхала, а лишилась хазяйнувати.

Дивом дивуюся: мати не гризе із самого ранку. Зазвичай, ці дива закінчуються повним шкеребертем… 

Моє чуття не підвело.  Близько десятої припхався Замойський, люб'язно пропонуючи завезти мене додому. Я його хотіла спровадити до любоньки Марини, як мати підоспіла. Почувши мову ласкавого  пана, аж розпливлася від щастя: її донечку вчений муж помітив, а те, що доця сама світоч науки і правди ー то нічого не варте. Женька знахабнів і бочком-бочком до вареників! Я аж оторопіла. Стільки вистраждала через нього, поки він розважався...

Тепер, коли  Женьчине рильце в пушку, а попа в милі, він, як шолудивий пес, підігнув хвіст і до мене. Чого добивається? Мовляв, на величного пана Замойського звели наклеп, я білий та пушистий, маю дівчину, а мене до заміжньої причесали! Свин, а не Замойський! 

Апетит у горе-женишка ой-ой-ой! Не жену в шию, бо ж поміг дуже. Хоч варениками нагодую, віддячу по-людськи. 

Мати охає і ахає, а почувши, що Женя в моєму інституті працює, заходилася просити, щоб за донечкою її приглянув! Він лиш усміхається, обіцяє бути хорошим колегою і частіше привозити мене до матері. 

Хотіла назвати його ім'ям оскароносного корейського фільму, але втрималася. Подумала, що українське "скотинка", підійде краще. Коли мати вискочила до Замойської, я спустила всіх собак на цього хвацького парубка. 

 ー Замойський! Ти страх втратив! Чого колінця викидаєш?

В того вареник з вилки зіскочив, бризнувши хваленому інтелігенту маслом на білу сорочку. 

ー Віро, про що ти? 

ー Чого клинки підбиваєш? Тобі заміжньої не вистачає, ще в список стару діву треба дописати? Не витріщай баньки! Якого милого припхався до мене? Їдь до своїх фіфочок! Хай вони тебе варениками годують, а до мене не лізь! 

ー Я і не лізу!ーробить вигляд невинного дитятка. 

ー А хто мене в лоб поцілував? 

ーТо в знак примирення! Хіба ж тепер не можна до сусідки зайти, щоб нічого зайвого не подумала? 

ーХо! Так як ти себе ведеш, наштовхує на неприємні думки. 

Женя встає з-за столу, підходить до мене і згрібає в обійми. 

ーА якщо робити так, які думки в тебе виникають? 

Намагаюсь викрутитись із обіймів, та це не так легко. Женя по статурі чимось на Павліченка-старшого скидається. 

 ー Пусти! ーшиплю до нього. 

Він сміється, потріпуючи мене по копиці волосся. 

ー Женя, будь ласка, відпусти! 

Він розмикає коло обіймів. 

ーТи що, сказився? 

ーНі, закохався! 

Ось в кого знесло дах! 

ーРоків п'ятнадцять назад потрібно було закохуватись! Ти ж прокрутив свою молодість із жінками, а тепер до мене, як сирота, тулишся… 

ーЯ і тоді тебе любив… 

ーТак любив, так любив, що з Оксаною замутив… 

ーВіро! Що ти знаєш про це все? 

ーЗвісно, нічого! Я ж була дитиною! 

ーТак, наївною дитиною!  І я не хотів, щоб ти страждала через мене! Я недобре зробив, використав Оксану, щоб тебе не присвататували за дорослого парубка. Хотів маленькій Вірі кращої долі... 

ーТобі це вдалося! Але чи знаєш ти, що мене батьки мало не вклали до тебе…І нині твої повчання й недомовки викликають  лише відразу. 

ーВіро, давай забудемо давні образи. Ми вже давно не діти. Ти ーнезаміжня, я ーнежонатий. Чому б нам не спробувати щастя, яке сполохали людська мова і власні дурощі?

Мене як підперли сльози. Здушили горло, дихнути не можу. Андрій забрав серце, а цейーрве душу! 

ーА гарбуза не хочеш?ーвидихаю разом з повітряною пробкою болючі слова. 

ーНе вір чуткам про мене і Павліченкову жінку! Ми з Мариною лише колеги, а люди базікають всілякі дурниці. Обіцяй, що подумаєш над моїми словами… 

І тут заходить мати…

Женя прощається, бажає здоров'я моїй нені. Мати сверлить в мені дірочки, а я лиш п'ю водичку, бо нутро обпалене вогнем від слів Замойського. 

ーВсе добре, Віро? Замойський образив? 

ーНі, ми просто говорили… 

ーНа тобі лиця немає. Невже заміж кликав? 

Мати в яблучко попала з першого разу. 

ーМи з Евгенієм Павловичем не в таких близьких стосунках. 

ーТобі вже тридцять! Пора з кимось зблизитися! Бо помру, як батько, внуків не діждуся!

ーНе дай Боже,  так як батько, мамо!

ーПодумай над тим, що я тобі сказала. 

ーУгу… ー мугикаю, бо голова стала важка від того думання.

ーВдягнися пристойно, ти знаєш, що баба Маланка ненавидить джинси… 

ーМам, може я поїду… Ви поспілкуєтесь, минуле згадаєте, а я відпочину перед важкими днями. В інституті більше місяця не була… 

ーВ тебе неприємності? ーмати після смерті батька стала на диво турботливою. А може я уважніша до проявів її любові? Ділитися секретами з  мамою чи сестрою не практикую, а це як прорвало. 

ーМамо,  в інституті змінилося начальство. Новий директор мене не жалує, зняв з посади зама, як ви ще  з короною були. А в день, коли тато помер мало відбутися засідання кафедри. Мене хотіли зняти із завідування через тривалу відсутність. Мою англійську віддали читати Замойському… А я їм майже всю акредитацію зробила! Це несправедливо! 

Мати уважно вислухала, а потім видала:

ーНу його в баню, твій інститут!  Як будуть отак знущатися, то нащо воно тобі?! В тебе є зараз гроші? Тобі дати?