9. Про деякі таємниці, рукавиці й поцілунок

ー Віро, все добре? ーГригорій з Ларисою вистрибують з авто та кидаються до мене. Я ніби задерев'яніла. Такий букет був у Андрія тоді. Тільки тут обгортка темно-фіолетова, майже чорнильна, а в хлопця була бузкова… 

Боже мій! Що це значить?! 

ーВіро! Віро! ーзапах нашатирки  лоскоче ніздрі, повертає в світ, де мене чекає остання зустріч з татом. 

ーЯ тут, з вами. 

ーГотова їхати? ーперепитує співчутливо Григорій. 

ーТреба їхати, ーвідповідаю я охриплим голосом. 

ーКвіти там… ーнагадує Лариса. 

ーТак. Троянди в такому незвичному оформленні… 

Сідаю в машину, ми рушаємо. 

ーНезвичне оформлення,  кажеш? Видно, в магазин ритуальних послуг собі  по квіти не ходиш,ー в Лари іноді недоречні жарти. Це єдиний мінус у всіх її плюсах. ーТаке оформлення квітів у знак жалоби трендове ще з минулого року. 

ー Ааа, ー протягую я. Істина, яку мені відкрили, вдарила по моїй вченості. 

Виявляється, не така  вже й розумна. Якою ідіоткою зі своїми порадами я була перед Андрієм! Що він про мене тоді подумав?! Поспішав  на похорони, а не на святкування! Дурепа! А я йому ще й целофан гадкий зняла, моралі почитала! Бідолаха може з роботи біг, чи з лікарні, чи взагалі з автобуса … Який, напевно, облом, коли вся рідня з фіолетовими обгортками чи фіолетовими трояндами, а вінーніби на побачення зібрався!  А все через тітоньку, яка сверлила в його куртці і шапці дірки до того часу, поки хлопець не зупинився подивитися, що то за Язва…

Ось чому і квіти впасти могли, і чому говорити Андрієві було важко! Чому ж він дякував за той день? Чому? 

Втираю сльози, але не від майбутньої траурної події, а від розуміння своєї глупоти. Вважати себе пупом землі так схоже на матір! Добре, що собі букета в такому оформленні не купила! Бідного Григорія удар схопив би! 

Сумно дивлюсь у вікно за яким миготять поля, ліси, машини… Мені би зібратися, як то організувати все в матері, а думки про...рукавиці. Дві пари тепленьких рукавиць від незнайомців. Віруся, ти крута, як сказала би Ритулька! 

...Тоді була холодна весна. Я захистила PhD в Варшаві й готувалася до викладання в Любліні, аж прийшла трагічна звістка з дому, що в матері    пухлина по-жіночому, як на 14 тижнів вагітності. Ще й гній пішов. Їхати треба або доглядати, або ー ховати! Мені світило щасливе наукове майбутнє в Європі, а я… Кидаю все і їду додому! Намагалася сперечатися з Богом Його ж словами, мовляв, хай мерці ховають своїх мерців! Але що то за сперечання, коли в серці висічена заповідь Божа: шануй батька й матір! Згадувала слова Григорія, про те, що Христос пожертвував Своїм статусом, щоб спасти людство. Тоді мені здалося, врятувати матір, залишивши все надбання в Польщі, ніби жертва для блага тих, хто мені дорогий. У Любліні тоді було тепло,  а в Рівному  ー страшна холоднеча. Я стала майже бурулькою, чекаючи маршрутку до Сарн. Коли вскочила в неї на передостаннє сидінняー не відчувала пальців рук. Пересунувшись до вікна, хотіла швидше рушити й заснути.  Десь в Костополі до мене підсів якийсь хлопчина. Я була сонна, не мала ніякого бажання роздивлюватися його. Напевно, коли я спала, він одягнув мені на руки свої шкіряні рукавиці… Де він вийшов, я не знаю. Прокинулася  десь в Яринівці, а сусіда не було. 

Господи! Ті рукавиці схожі на Андрієві! А може той хлопчина… 

Загальмували різко. 

ー Лось вискочив. Я злякався трохи, ーпояснює Григорій. 

 ー Вони так поспішали на похорони, що потрапили на свої,ーЛариса вставила жарт. Ми з Григорієм хмикнули в один голос і далі їхали мовчки. Хотілося тиші і спокою, щоб набратися цілющої сили жити далі. 

Не пройшло й десяти хвилин, як ми зупинилися знову. На цей раз хтось тупцював на зупинці. Миколайович, добра душа, вирішив підкинути білолаху. Якби я знала, що то за одне, сама би пішки до Сарн шкандибала! 

Це був Замойський! Якого лиха він тут узявся? От чого саме Григорій вирішив  його підібрати?! 

 Чую як припрошений на заднє сидіння Палич відкриває двері й починає мостити свій жопчик! Добре, що квіти вчасно прибрала! 

ー Вірко! 

Здивований. Ще б пак! 

ー Вечір такий собі, Женю! 

ー Привіт. Оце зустріч! 

Григорій з Ларисою мовчать. Це традиційне биковськеー не лізти в чужі розмови. 

ー Так. ーкидаю неохоче. 

 ーЯк почуваєшся? 

ーНе дуже. Батько помер… 

ーМати сказала. Їду на похорони. Анатолій Дмитрович був хорошою людиною. 

Оце Замойський співає. Стара Замойчиха на дух Толю не переварювала, бо її чоловік  з батьком любили в карти грати й по сто грам разом випити! Це не буде Замойський, якщо йому щось від мене не треба. 

ー Твоя мати стала високої думки про  покійного сусіда, що  власного сина на його похорони викликала? 

ーНі. Я вирішив приїхати сам. Віро, ми ж

не вороги. 

ーХто тобі таке сказав? 

ーВіро, то минуле. Всяке було, але  ми зараз дорослі люди… 

ーТи й тоді був дорослим… 

Лара не витримала й вставила своїх п'ять копійок:

ーГолубки сваряться та тільки любляться! 

Мене ще б трохи і вирвало. 

ーВід цього голубка лиш купа лайна! 

ーТи тоді була не проти, як ти кажеш…

 ーКохановірусом страждала, запаху лайна не відчувала.

Григорій розгикався на мою мову. 

ーТи така красива і така лайлива!ーякось сумно мовив Замойський.

ーАнатоліївна, там твій колишній до тебе нерівно дише. ーЛарискині пять копійок покотилася по салону, аж у вухах задзвеніло. 

ーМене те не колише! ーвідрізала я. ーСпочатку похорон відбуду, а потім про весілля буду думати! 

Григорій різко змінив тему, почавши розповідати, що за чим будемо робити,  запропонував уточнити щодо жалобного обіду. Залишок дороги скоротили у телефонних дзвінках. 

По приїздові Женя нахилився до мене й промовив слова, які ніколи не очікувала почути:

ーПробач за все! Ти як була, так і залишилася особливою! ーі він поцілував мене в гарячий лоб. 

Від цілунку стало млосно і злостно. Нікому не давала себе цілувати, а він…

Він бесідує з Григорієм і пропонує допомогу. Бачу, Миколайович не проти. Хай вже…  я занадто схвильована, щоб роздумувати про Женю. Сьогодні доволі багато справ…