6.Про повні штанці щастя й курорт

Скільки людині потрібно для щастя? Дві хвилини чи вічність? Як говорить моя дорогоцінна сестриця: нахабствоーдруге щастя, тому від життя треба виривати якнайбільший шматок. Так ось: щастя би мені чайну ложечку з гіркою. 

Злизую з трубочки мякеньку пінку лате й усміхаюся незнайомцю навпроти мене. В квітах він не розбирається, але справжній знавець солодощів! Як із різноманіття шоколадних, сиркових і ще якихось тортиків він вибрав найсмачніші? Ммм… Містер Смаколик! 

Чоловіки мого віку запропонували би ресторан і дороге вино. Я ревний противник цих розваг! 

Андрій же такий простий! Він веде мене в кав'ярню, де п'янким напоєм стає карамельне лате, а трункомー погляд його зелених очей. 

 Ось хвилини щастя. З гіркою! Вдалося запихнуть подалі стародівицьке ниття, провінційне хтощоскаже і педагогічне моралізаторство. Відчуваю себе молодою і красивою. 

Він не перериває мої роздуми, п'є свою арабіку з молоком, хрумкає бельгійською вафлею. 

… А в нього густе чорне волосся. І він підстригся! Ай, молодчинка! Цей вихор на голові аж занадто симпатичний! Ох, якби скинути десять років із життєвих вагів! Я стала би нахабним дівчиськом, вчепились в цього красунчика, дозволила би собі запустити маленькі пальчики в його волосся. Я би доторкнулася гарячими губами до його гладко вибритої щоки… 

Боже мій! Про що це я думаю! В мене завжди були високі життєві принципи! Які нині мої думки? Низькі й мерзенні! Що я роблю? Я ж педагог! Блогер! Приклад для наслідування! 

Жінко, жінко! Хіба ти не жінка? Ти нормальна, на чоловіка дивишся, не на скотину чи кого там ще! На чоловіка дивишся! Це ж нічого, що він молодий чоловік? Десь так на років десять молодший за тебе! 

Матушки-батюшки! Віра, ти зовсім з глузду з'їхала! Ти ще на хлопчиків почни задивлятися! Так і до криміналу недалеко! Ні, напевне, до психлікарні! Картина маслом, не інакше! 

Ховаю руки під стіл. Ще надумають лізти обніматися! 

Я не знаю про що запитувати, що розповідати. Слухаю як він дихає: вдих-видих, вдих-видих. Рівно дихає. Дихає так, ніби нічого надприродного не відбувається! Скажіть хтось, як можна бути таким спокійним, коли людина навпроти тебе горить у вогні ідеалів та почуттів! 

Ні-ні! Не можна відкладати на завтра принципи, якщо сьогодні можеш загубити свою репутацію! Але що робити з жіночою цікавістю! Хочу знати, звідки він взявся і чому має в мені потребу. 

З останнього почну роздумувати. В чоловіків потреби різні, але найголовніша- одна! Так кажуть, я сама не перевіряла. Стара діва, старомодних життєвих принципів і консервативних релігійних поглядів. Коротко кажучи, спочатку любов, а потім шлюб зі всіма правами, обов'язками та наслідками. 

От так я живу. Ні, так я жила, поки він не доторкнувся до мене. Навіть секунда доторку до когось може обернутися ненавистю або любов'ю довжиною в вічність… 

Він  взагалі розуміє, що він робить?

ーА… ー двоє починаємо розмову. 

ーСпочатку… ー знову  разом. 

ーЩо з трояндами? ー випалила я перше, що спало на думку. 

ーТроянди… троянди… ーтихо промовив він і стиснув губи! 

Занервував. Ага! Повертаємося, в реальність. От як треба охолоджувати голову від думок про  молодих незнайомців! 

ーТроянди впали…ー вичавив із себе слова, мов зізнання на допиті. 

ーПробачте, але як це вони впали?  Який жах!  Ваша дівчина, напевно  надзвичайно засмутилася! 

Я і поспівчувала, і себе захистила. Майстерно  двох зайців вбила! Зберігаємо дистанцію. 

ーЯ просто випустив їх з рук! - погляд стає суворим. ー Не засмутилася. 

От що воно таке! Я йому потрібна для помсти колишній! Як підло! Хоча сама, як геніальна дурепа, вуха вже вдруге розвісила на його жалісливу мову! Та мені дійсно його жаль! І чому він дякує за той день? 

Ох, Вірунчик! Не питай, а тікай! 

ーВи дуже красива,  молода й незвичайна. Ніяка Ви не стара бабка чи доросла тітонька! Просто Ви… 

ーВірка?

Голос…Бас с хрипотком впізнаю серед тисячі інших голосів! Стакан з лате вислизає із рук. Дзенькіт розбитого скла оглушує. Всередині стукотить: "Підлота! Вреднота!" Це він, Євгеній Павлович. Женя. Женічка. Жених. Колишній. 

От тобі й щастя! Не гірка, а повні штанці! 

Завжди в мене так: минуле безцеремонно вривається в теперішнє. Воно вміє зіпсувати красу миті й піти, лишаючи нерівні доріжки з моїх слів і чужих міркувань. 

Якась бліда поганка смикає рукав Женіного пальта. Він розтає, мов ранковий туман. Через покривало спогадів пробивається голос Андрія. Я не розумію, що мене запитує. Закриваю очі в в надії, що він не залишить мене…

До тями я прийшла з горем наполовину. 

Пригадую як мене кудись ложили. Питання й заклики змішувалися з шумом мого дихання, стуком серця. Я пам'ятаю очі Андрія, його теплі руки. Він щось казав, погладжуючи моє волосся. 

 А потім? 

Віруня, ти проспала години зо три. На перевеликий жаль, твоїм пристановищем стало лікарняне ліжко. 

 А ще, ти ледве рухаєшся. Всі біля тебе бігають, метушаться: там укол, тут крапельниця. Ого! Ще й суп несуть. Вау, навіть шматочок картопельки, кружальце морквочки й пара перлових крупинок плавають, як кораблі в безкрайньому океані! 

Що ж сказати? Лікарняна їжа тобі не хлібчик з маслечком! 

Дивлюсь, заповнюють свої таблиці. Ох вже ці папери! Не країна, а суцільна бюрократія й писанина! Цікаво, як це в приймальні на мене документи заповнили. Я не пам'ятаю! 

Чого я занервувала так? Женька, то Женька! Хіба він вартий того, щоб заради нього лежати під крапельницею? 

Прийшла в кав'ярню з Андрієм, то й дивись собі на красивого незнайомця! 

ーХвора, все добре? Кров з вени нормально переносимо? 

Медсестра нервово смикається. Напевно останні слова я сказала вголос. 

ーХвора, ми аналіз брати будемо. Як втратите свідомість ー відкачаємо, але молодих тут нема. Всі старі й неповороткі. ー сміється, наді мною друга медсестра. Ще б пак, з фігурою наче коровай, куди ж за такою голкою доглядати?!