5. Про шкереберть і чудо

Кажуть, що коли життя пішло шкереберть, приготуйся побачити чудо. 

Не знаю, як там справи з чудом, а от шкереберть вчепився до мене так міцно, що все пішло коту під хвіст. Найцікавіше, знесло кудись як хвоста, так і кота. Куди те лихо чорне поділосяー поняття не маю. Я "котячу весну" йому завжди ліками присмачую, а воно, зараза, все одно десь лазить і шукає проблем на хвору від кохання пухнасту голову.  І ось цьогоріч вже тиждень  Красунчика немає, а мороз - 15 °С тримається зі Святого Валентина. 

Кітーце квіточки. Ягідки визріли дуже швидко. 

Мати з батьком підхопили коронавірус. Батька в критичному стані завезли аж в Рівне, а матір, як "легку" змусили сидіти на самоізоляції. А кому ж тоді доглядати за батьком та бігати за бумажками та ліками? 

Нехитра математика, і я пишу заяву на відпустку за власний рахунок. Якщо з Остапом Юхимовичем могла б вирішити це питання  перенесенням пар, онлайн -лекціями чи лікарняним, то з новим начальником не вдалося домовитися ніяк. За його словами, мої батьки невчасно захворіли, ніби спеціально вибирали, коли ж він назначить збори трудового колективу! Як же так, цар- батюшка Олег Вадимович Крисюк два місяці як новий директор інституту, а надумав оце лиш приїхати подивитися, що то за добро йому підсунули під керуючу руку і хто в нього такий хороший заступник, що майже всю акредитацію на собі тягнув!  

Я розумію, в мене робота така, що на дорозі не валяється! Не для заробітку, правда, а для статусу й пенсії. Але, робота роботою, а батькиー батьками! Роботу можна помінятиーтата ж з мамою мені хто поверне? 

Одним словом, я поцапалася з Крисюком в перший день нашого знайомства і позбулася посади його зама. Крутилась в голові недобра фраза, але я  пообіцяла собі ради майбутніх дітей позбутися різкого тону і міцних словечок! Добре, що з роботи не попер, хоча не знати, що чекатиме після закінчення такої  відпустки. 

...Дні тягнулися, як смола з бочки, а гроші спливали з моїх рахунків зі швидкістю світла. Я розвивалася між батьком в Рівному, матір'ю в Сарнах.  Коли, нарешті, витягла їх з тих болячок, сама злягла з короною. Биковим наказала до мене й носа не показувати, бо Люсі і так вистачає хворих в неврології, а я то ー ковідна.

…Виповзла на світ Божий  аж двадцять восьмого березня. Ніякого тепла, ніякого добра.  І якщо хтось скаже, що це весна-красна, то хай роззує очі!  Яка весна, коли сніг заліплює від голови до ніг величезними холодними пластівцями, а північний вітер сердито штовхає у спину, вириває пакети з рук! 

Краса! Тільки й погуляти в таку погоду з тяжкими пакетами! Ну, правда, що вдома сидіти?  Подумала, може то хлібчика з маслечком купити. Щось їсти хочеться, а в холодильнику лиш Дід Мороз гуляє… 

Плентаюся з базару як столітня бабця. Я зазвичай моделькою ходжу. Сьогодні спину прихватило, а я сили не розрахувала. Зла сама на себе, але тягну два пакети з продуктами. Не лишати ж їх серед дороги, хай забирає хто хоче! 

Ох і стріляє в тій спині! Ще й маска, як собачий хвіст, метляється туди-сюди. 

 ー Ось тобі! ーзриваю злість на бідолашній шматці й жбурляю її в смітник. 

Морозне повітря льодяною рукою вдаряє мене по гарячих щоках. 

Оце я додумалась! Не вистачає мені того, що спина болить! Хай шкіра на обличчі облущиться! 

 Пробач, маско! Винна, зрозуміла! 

А тепер, тараканчики, ану швиденько думати, як на роботу в зігнутому та полущеному вигляді з'явитися! 

Ех ти, кандидат наук! 

ー Добрий день! ー хтось вітається. 

Відповідаю тим самим, намагаючись не охнути. 

Дивно, після того, як побажала комусь доброго дня, мої пакети легшими стали. 

ーАх ти ж, хвіст котячий! Наївна мадам! Ні, ти, бабка стара!ー гніваюся сама на себе. ー Пакет прорвався, то й легко нести стало! 

Стала віддихатися й подивитися чи правдива моя здогадка. Пакети пройшли два кроки вперед. Чужа рука тримала їх. Чоловіча рука! 

ーБоже мій! 

ーПробачте, я налякав Вас! Дозвольте допомогти! 

Він вдало перехопив мою ношу в той час, як я розімкнула пальці. 

Через півхвилини наважилася поглянути на цього добродійника. Крім Григорія, ніхто з чоловіків за останніх шість років не додумувався мені чимось допомогти! 

Це був… 

ーВи мене, напевно, не пам'ятаєте… Ви тоді допомогли з букетом на цьому місці. Така обгортка була фіолетова… Я Вам надзвичайно вдячний за той день! 

ーПане  Естет… 

Моя спина заболіла ще дужче, стародівоче занило в серці. 

От чому він вчепився до мене! Такий ввічливий та лагідний! А на ньому та ж секондхендівська куртка, коричневі джинси на розмір більші, тяжкі чорні зимові черевики. Шапка новенька! Молодчинка! Ой! Я знову втрачаю відчуття реальності, коли він дивиться на мене! У нього красиві зелені очі. Він сам такий… 

Стоп! 

Допомагають дівчатам, дружинам і бабцям стареньким. Я в дві перші категорії  стовідсотково не вписуюсь! Ах, ще є наївні дурепи! То чого ж йому треба? 

Хлопець знімає свої нові шкіряні рукавиці.  

ーУ Вас  дуже холодні руки. Давайте поміняймося на деякий час: я Вам  рукавиці теплі, а Вони меніーпакети тяжкі! 

Його слова зігрівають мене, як гаряче какао з маршмеллоу.  Я розплакалася.  Спочатку букети, потім пакети...І все пов'язано з одним і тим самим чоловіком!  Це так… хвилююче.