2. Про квіти, Св. Валентина і дурну тітоньку

Іноді я слухаю дурнуваті поради та роблю ідіотські вчинки. Особливо, коли затривожена душа. Не вистачило мені вчора незнайомця з букетом. Сьогодні побачила в книжковому інтернет-магазині чудо під назвою «Купи собі той довбаний букет». Я спересердя й купила. Ні, не книгу їхню, а букет з червоних троянд…

Вчорашнє мене зачепило за живе, вивернуло мою стародівицьку душу з корінчиком. Якщо нема  жениха чи палкого прихильника, то без квітів все життя сидіти? Ще чого! 

Купила сама собі, сама для себе! 

Стоять мої квіточки, червоніють. А я – ні. Мені зовсім не соромно за таку дію. Хай всі правильні романтюльки ковтають слинки на мої трояндочки! 

З дитинства вбивають дівчаткам, що самій собі купувати квіти – верх жіночого відчаю. Все це – неправда. Шкодувати собі тої квітки – ось де верх не лише жіночого відчаю, а ще й затюканого ідіотизму. От розкинемо мізками: пончики та шоколадки собі купити, заїдаючи печалі чи відсутність кавалера вважається нормальним, а оформити абонемент в спортзал і квіти купити для хорошого настрою – гріх проти всього людства. Бо ж це має зробити ВІН.

Вам не гидко від такого? Мене аж верне від цієї життєвої філософії. Інфантильність в одному місці грає у тих, хто на чоловіків хоче скинути всі свої образи через зайві кілограми та відсутність букетів з надоїдливими ведмедиками…

Вчора здуріла я, бо закортіло мені уваги чоловічої й букету трояндового. А сьогодні – радію, як мале дитя. Я можу сама себе потішити увагою й нічим не обділити. 

ВІН. Чого на нього надіятися? Засвоїла від своєї Люськи правило: проклятий той, хто надіється на людину! Щоб не підпасти під таке  я Богу дякую та на когось турботу про себе не перекладаю. Не якомусь же «віну» мені ще й деякі цікаві речі для гардеробу купувати?

 Це ж треба, зайшла вчора в магазин жіночої білизни, а там повно хлопців! Вибирають труси і бюстгальтери коханим! Ну, гаразд! Хай! Це прийму, якщо вони в шлюбі хоч років два. А що там робити п’ятнадцятирічним – ніяк збагнути не можу.  Мені продавчиня, дівчина років вісімнадцяти-дев’ятнадцяти кинулася пояснювати, що ж День Св. Валентина, то треба романтичний подарунок. А я як розійдуся: що це за подарунок?  Пояснила малявкам, що такі презенти можуть привести до в’язниці за статтею про розбещення неповнолітніх! Якщо їхні кохані дівчата саме цього хочуть, то в них мізків менше, ніж в рудої курки! Хлопців попередила, що женило потрібно до весілля в штанах тримати, а не по гречці його таскати. 

Дурна тітонька? Не те слово! Якщо мамця з татком не навчили, то доводиться такій божевільній педагогині (це я сміюся з нового правопису!) клепки підростаючому  поколінню вставляти! Так-так! Всі на мене витріщалися, але після лекції про вибір подарунків, людську честь і гідність, ті хлопчиська згодилися піти зі мною до квіткового магазину. Там ще прослухали короткий курс, яку квітку коли і кому дарують. Ощасливила малих, коли за букетики доплатила і каліграфічним почерком милі листівки підписала! 

Вийшовши з магазину, наказала презервативи з кишень повиймати і віддати дорослій тітонці. Плата за труди! Вони були в шоці! А я то знаю ті хлопчачі витівки! Похнюплено віддали мені доросле добро, голови боялися підняти! Кажу їм: 

– Душу любити в дівчині треба, достойним чоловіком бути, заміж по любові, а не по зальоту брати, тоді і тіло відгукнеться обіймами!

Мої хлоп’ята зовсім розгубились. 

– Як то любити душу? Як тим достойним бути? Як то не по зальоту дівчину заміж беруть? Як жити з нею по-нормальному?

Дала їм посилання на свій сайт. Раз вже вони покоління Гугл ー хай просвітяться!

Цікаво, як там у них все вийшло?

З того всього написала статті про дівчачу гідність, про справжнього чоловіка. 

Куди та школа дивиться? І що батьки дітей вдома вчать? 

Ай, а мене що вчили? Що чоловік любить жінку здорову, а сестру багату! І як кличуть дівку до заміжжя, то мужика треба хватати!

Увага, включаю кандидатський режим!

По-перше, брехня то, що жінки багатої чоловікові не треба! Ще й як треба! І не лише багатої й здорової, а ще й доглянутої, й такої, що нічого собі не шкодує. Найкращою партією буде та, котра крім цих характеристик вміє з чоловіка витягнути грошенята на себе таким чином, що він думатиме, який  великий благодійник в мамки росте!

По-друге, мужика хватати – проблеми собі мати! Як він дає себе вхопити – грош йому ціна! Справжній чоловік не дасть жінці собою маніпулювати! Але і її не буде принижувати, а дослухатиметься. Я в це вірю! А як дівка чіпляється – сорому в ній нема, ніякого почуття власної гідності! Я за те, щоб кожна дівчина добре дивилася, за якого мужа вона там збирається! Якщо воно курець, п’яниця, битливе, крикливе чи безсоромне, то чого чекати від того «за мужа». За мужа будеш все тягнути, а в нього буде «дру(га)жина»!

Ой, досить лекції читати. Завтра на роботі відірвуся!

Що ж до того  Святого Валентина, то хай він обходить мене стороною, як і дивні молоді незнайомці. А то бач, як розхвилювалася, ніби мені  «страстів-мордастів» не вистачає!

Вистачає мені того по саму зав’язку. Надивилася на любов батька до матері! Він пиячив із молоду, а вона була переконана в своїй місії позитивних змін в житті бідолахи! Проза життя! Ще й яка! Справжня українська трагедія! Мати їла батька поїдом, мовляв пора п’янку кинути, про дітей думати! І що наїла? Зневаги повні тарілки, ще й часом синці на закуску! Добре, на старості літ порозумнішалаーперестала допікати старого.

По правді, я би такого не терпіла…

Материної долі скуштувати мені зовсім не хочеться, от і тішусь своїм гордим статусом «стара діва».

Як ця «сама» все тягне? Хе, ще чого? Пупа надірвати?!

В мене є Людка з Григорієм. Їхньою підтримкою не зловживаю, але від допомоги не відмовляюся. Зі всілякими службами маю добрий контакт, до ремонту хати майстрів залучаю. Коли ж хто натякає на щось більше, ніж винагорода за труди – пояснюю Кримінальний кодекс. Самим борзим даю майстер-клас, як круті яйця зварити. Чесно, рідко таке провожу. Трьох разів було достатньо! Та й навіщо мені поварихою ставати, якщо кандидаткою наук непогано живеться?!