1. Про молодого незнайомця і дивний букет

Він перегнав мене на розі Андріївської та Чорновола. Широкий крок, нервове підстрибування. Кудись поспішає, хвилюється, все перекладає з руки в руку букет червоних троянд у фіолетовому целофані.

Якби я була на десять років молодша, то найперше, на що подивилась би  – на обличчя цього юнака. Однак зараз мою увагу, як дами бальзаківського віку, привернув… букет.

Який жах! Якщо цей хлопчина надумав освідчуватися в коханні з таким віником в огидному оформленні, боюсь він зазнає невдачі. Але, може це квіти на день народження неньки? Може його мама погано бачить і їй все одно, як вони упаковані? А може це сестрі, щоб не плакала від нерозділеного кохання?

Як би там не було, в квітах він зовсім не розбирається. І дівчини, напевно, не має.  В нормальних дівчат розвинене почуття прекрасного.

Ой, нащо мені його дівчина?! Ясно, як Божий день: якась бабка Яга у квітковому магазині йому цього віника впарила за немаленькі гроші!

А він що?

На собі економить, це точно. Розтягнута шапка, куртка з секонд-хенда. Я ж цей «гумківський» запах за два кілометри винюхати можу! Кросівки замість зимових черевиків на -20… 

Що це? Мені його жаль? Та триста років мені потрібне це ледащо?!Працював би як слід, то й не ходив би голодранцем із трояндами в облізлому фіолетовому кулькові!

 Ось він йде повільніше, однак нервує сильніше. Я аж бачу, як шкіра від напруги грає під курткою. А може він відчув, що його розглядаю. А хіба ж я його? Ні, крий Боже! Мені той букетик дивний до душі припав!

Мамцю рідна! Оглянувся. Поглядами зустрілися. Стидоба яка! 

Такий погляд, що й вбити можна!

Сказати по правді, боюсь я таких диваків. Особливо, рокерів. Вони для мене – втілення зла. Звідки я знаю, що рокер? Волосся давно не стриглося, стирчить врізнобіч. А ця усмішка чи то посмішка? Ай, точно рокер! 

А він дивись який! Став, як укопаний та мене своїми очицями пожирає! Ну зовсім ніякого почуття міри! Так і свідомість можна втратити від погляду незнайомця! 

Я взагалі-то вихована дамочка, але на язиці крутилося: «Чого витріщився?»

З його злегка пухких губ злітають слова, які я не очікувала почути:

–Вибачте. Вам теж не подобається ця обгортка? Мені сказали, що так модно! Правду кажучи, зі сторони це якось зовсім….

Не витримала. Як пирхну сміхом.

ーВи ще той естет! Геть цей кульок! Без нього краще! Дозвольте допомогти!

Знімаючи гидкий целофан він випадково доторкнувся до мене! Ох, красуне! В твоєму житті молодого незнайомця якраз не вистачає! Йди собі, пташок рахуй!

–Спасибі за поміч, – говорить з теплом.

Усміхаюсь, розсипаю ввічливі формальності. А він мені:

– Пробачте, мій вигляд так собі?

Божечки! Хто таке питає в незнайомої тітки на вулиці?

А може він шахрай? Гвалтівник? Рецидивіст? Втирається в довіру, а я тут вуха розвісила!

- Піде й так! Не в РАЦС же зібралися! – сказала в звичному мені стилі спілкування-відшивання.

Ох ця усмішка! Я втрачаю здатність тверезо мислити!

ーПослухайте! Ви просто дитя свого покоління. У вас мода така. Ідіть, ідіть, хлопче, бо спізнитеся. Це не личить юнакові з трояндами в руках.

Розвертаюся та переходжу вулицю. Втираю замерзлими  руками зрадницькі сльози. 

Я – розумна, красива й… одна. Тягну важелезні сумки з продуктами.

О, якби мені хотілося, щоб якийсь хороший чоловік (хай навіть в секондхендівському одязі) подарував мені букет троянд в облізлій фіолетовій обгортці.