13.

Земір кидається вперед першим. Один із бандитів тягне Андреа за руку, намагаючись заштовхати її до темно-зеленого фургона без номерів. Того самого, який “засвітився” на камерах, коли Земір і Том перевіряли заправку. Вона виривається, але падає.

— ВІДПУСТИ ЇЇ! — Земір стріляє — куля влучає бандиту в плече. Той завалюється.

Другий тягнеться до зброї — але Том уже поруч, розряджає два постріли в метал біля нього. Той кидає пістолет.

Тиша.

Андреа сидить на землі, важко дихаючи. Волосся розтріпане, на лобі — поріз. Очі — шукають одне єдине обличчя.

Вона бачить Земіра. Його силует — на тлі ліхтарів. Він ще з пістолетом у руці. Повільно опускається на коліна перед нею.

— Ти ціла? — тільки й може прошепотіти він.

Вона не каже ні слова. Просто обіймає його — сильно. Без сліз. Але все її єство тремтить: не від страху, а від того, що він прийшов.

Земір озирається — Том його кличе.

— Він тікає! — волає Том. — Щойно сів в машину.

— Дідько! — Земір обертається до Андреа. — Він до тебе торкався?

Андреа хитає головою.

— Ні. Але були інші. Схоже, його люди. Вони мене катували…

— Сідай. Поїдемо разом. Я цього покидька з-під землі дістану!

Дверцята BMW клацають, з-під коліс — дим від пробуксовки. Вдалині — ледь помітний силует темного Mercedes W210.

…Мряка, слизьке покриття. Нечасті фари зустрічних автівок. Райзманн стискає кермо, гострий погляд — уперед, до невідомості. Під пахвою, у внутрішній кишені — модуль керування супутником. Невеликий, розміром з коробку цигарок, але важить більше, ніж честь та совість.

Дзвонить мобільний. На екрані — повідомлення, лаконічне, мов постріл у скроню:

“3 хвилини до передачі. Будьте на місці”

Нога втискає педаль газу в підлогу. Позаду вже блимає мигалка Земірової BMW.

Том на пасажирському сидінні, зі стиснутими кулаками. Андреа — позаду, змучена, але щаслива. Земір намагається вести автівку філігранно — мов керовану кулю, що ось-ось має влучити в ціль.

— Це він! — кричить Том. — 100%!

— То покажімо йому, як виглядає “Кобра” на хвості, — Земір перемикає передачу.

Попереду — пара фур. Mercedes робить поворот — і майже зносить відбійник. Іскри та осколки вибитого ліхтаря сиплються на дорогу.

BMW — не відстає. Том нахиляється:

— Якщо він доїде до аеропорту — ми його втратимо. У них охорона. Периметр.

— Треба зупинити ДО того, — відказує Земір і тисне на газ.

Райзманн кидає погляд в дзеркало. Здається, надто пізно.

Дістає пістолет. Викидає папір — модуль залишається в руці. Він затискає його в кишені під підкладкою.

“Якщо не обмін — тоді хоча б знищити. Не дам їм…”

Він різко звертає з траси — на стару об’їзну смугу, де колись було технічне автошосе.

BMW йде слідом, але на розбитому покритті автівку різко смикає.

— Він хоче нас збити з дороги, — каже Том.

— Даремно. Ми для нього — погані новини.

Ще кілька секунд, які тягнуться вічно, мов у сповільненому кіно.

І ось перед ними — тупик. Рампа. Далі — залізнична колія, через яку не переїдеш без ризику.

Mercedes гальмує різко. Дим з-під шин. Райзманн вистрибує, ховаючи щось під плащем, і біжить.

— Вперед! — Земір вискакує з авто, слідом — Том.

Андреа проводить поглядом обох чоловіків, її губи ворушаться в молитві.

На платформі. Райзманн мчить, минаючи переїзд.

Позаду — рейки, ліхтарі. Попереду — темрява й відкритий простір. Раптом з туману виринають вже знайомі постаті.

— Зупинись, Райзманн! — кричить Том. — Зброю на землю!

Райзманн обертається. Погляд — майже божевільний. Пістолет — у руці.

— Я вам нічого не винен!

— Ти винен їй. І всім, кого зрадив. Це був обмін не лише техніки — а й совісті! — вигукує Земір.

Райзманн тягне пістолет. Але Земір стріляє першим. Райзманн падає, пістолет відлітає.

Том підходить, бере модуль, що вислизнув із пальців Райзманна.

— Ну що, Ерік. Гру закінчено.

…Поліцейські оглядають тіло. Лунає сирена швидкої. Вдалині — світлі вогні аеропорту. Дощ затихає.

Ранок наступного дня. Відділок.

На столі — холодна кава, роздруківки, змокла куртка Земіра.

Том сидить навпроти, перегортає звіт.

— Ну що, герою, тебе викликає пані Енгельгардт. Каже, щоб ти хоч раз посміхнувся на прес-конференції.

— Скажи їй, що я спробую, — бурмоче Земір.