10.

Наступного ранку. Відділок поліції.

Земір сидить у своєму кабінеті, крутячи між пальцями стару ручку. Його обличчя — замкнуте, тривожне. Андреа досі не з’явилася.

У двері зазирає Том із чашкою кави.

— Нічого нового?

— Навіть автовідповідач мовчить, — стиха каже Земір. — І на роботу не прийшла. Ніхто її не бачив із ночі.

— Відчуття, ніби… — Том замовкає. — Зачекай.

Він клацає пультом на телевізорі в кутку. Бігає каналами — і зупиняється на місцевих новинах.

“…у каналі в промисловій зоні на півдні міста виявлено тіло чоловіка, ідентифікованого як співробітник фірми Innotech, Бенедикт Штайн. За попередніми даними, смерть настала внаслідок насильницьких дій. Поліція не виключає версію вбивства…”

Земір підводиться повільно. Обличчя — застигле.

— Innotech?

— Так. Ти ж казав… Райзманн, консультанти…

У двері заглядає Жанетт.

— Перепрошую. Згадала дещо. Учора, перед тим як Андреа пішла… до неї підійшов якийсь чоловік. У комбінезоні, здається. Щось їй передав.

— Конверт? — запитує Земір, уже відчуваючи холод у животі.

— Так. Такий цупкий. Вона сховала його й не сказала нічого. Тільки… була трохи бліда після цього.

Том розвертається.

— Отже, Андреа щось отримала від Штайна. А сьогодні Штайн — труп.

— І вона зникла після цього, — додає Земір.

Пауза.

— Вони її викрали, — каже Том тихо, але впевнено. — Бо думали, що в неї… або є копія, або їй відомо ще дещо.

Земір не відповідає. Він бере куртку й уже на ходу каже:

— Наступна зупинка — офіс Innotech. Якщо вони причетні — я витягну з них кожну деталь.

Том робить ковток кави, ставить чашку.

— Нарешті справжня “Кобра” прокинулась.

…Андреа лежить на підлозі, притисшись плечем до холодного бетону. Руки знову вільні, але слабкі. Волосся вологе, шкіра бліда. Звуків майже немає.

Тиша, у якій чути кожен власний подих.

“Тримайся. Ще трохи. Вони чекають, що ти зламаєшся — сьогодні, завтра. А ти візьмеш і не зламаєшся. І тоді…”

Вона повільно підводиться. Хитається, але стоїть. Підходить до столу, на якому досі стоїть порожня чашка. Пальці торкаються краю. Пластик, тепер холодний.

На столі лежить серветка, якою їй витирали обличчя після “водної процедури”. Андреа бере її — помітно, як пальці тремтять. У серветці — металева шпилька.

Вона зупиняється.

“Випадково? Ні. Хтось залишив її навмисно. Або просто недогледів. Це — шпарина. Можливо, єдина”

Андреа ховає шпильку за поясом штанів. Далі — підходить до дверей. Обережно намацує щілину. Метал. Звичайний засув. Старий. Відкривається зсередини важелем.

“Якби хоч на хвилину залишили незамкнено… Або… якщо хтось довіриться…”

Сідає в кутку, знову стискається. Але в очах знову з’являється вогник.

“Я не чекаю, що мене врятують. Але якщо прийдуть — я вже стоятиму на ногах. А не на колінах”

…Офісний комплекс “Innotech”, передмістя. Сіра коробка зі скла та бетону. Всередині — килими кольору пилу, штучні рослини, тиша. Усе надто правильне.

Ресепшн. За стійкою — молода жінка з беземоційним обличчям.

— Поліція. Краніх і Ґерхан, — каже Том, показуючи посвідчення. — Маємо кілька запитань щодо вашого покійного співробітника — Бенедикта Штайна.

— Зачекайте, я покличу юриста компанії, — швидко відповідає вона.

— Ми не з тих, хто чекає юриста, — стиха каже Земір і проходить повз, прямуючи коридором.

Том лише встигає усміхнутись і знизати плечима:

— У нас такий протокол.

Коридори. За скляними перегородками — офісні кімнати. Декілька людей ховають погляди, вдаючи зайнятість.

Один з них — молодий аналітик, років двадцяти п’яти. Том помічає, як той кидає погляд на фото Штайна в газеті, що лежить поруч із монітором.

— Ви його знали?

— Трохи… — хлопець ковтає слину. — Ми не спілкувались особисто.

— А коли ви бачили його востаннє?

— Вчора… на третьому поверсі. Він мав якісь… технічні труднощі в серверній. А потім просто… зник.

— Технічні труднощі? — уточнює Земір. — Це вже цікаво.

Третій поверх. Закрите приміщення з табличкою “Серверна”.

— Доступ тільки для авторизованих техніків, — каже менеджер, що нарешті наздогнав їх.

— Саме тому ми тут, — каже Земір і відчиняє двері плечем. Замок клацає.

Усередині — прохолодно, гудіння серверів, кабелі. І — сліди, що не замели до кінця.