9.

…Темний, холодний ангар, кімната з лампою. Андреа сидить, трохи зігнута, але погляд ще твердий. На столі — порожня чашка з-під води. Зі стелі капає конденсат.

Двері відчиняються. Заходить Дорнер — той самий, що допитував її минулого разу. В руках — великий коричневий конверт.

— Сподіваюся, ви вже готові до співпраці.

Андреа мовчить. Вона знає: з цим типом краще не говорити зайвого.

— Тут… — він кладе на стіл вміст конверта — фото.

Полароїдні. Волога ще не висохла до кінця.

— Це ваш знайомий. Бенні. Чи як там його.

Андреа нахиляється. На першому фото — знайоме обличчя, спотворене синцями. Очі — заплющені. На другому — вже просто тіло під простирадлом. Ледь помітно видно край комбінезона з логотипом Innotech.

У грудях щось опускається важким каменем. Вона не кричить. Лише повільно прикриває очі, мов намагаючись закарбувати момент.

— Він не хотів говорити. Як і ви. Але бачите — у нього не було привілеїв. Його ніхто не шукає. А от ви — інша історія.

Андреа піднімає погляд.

— Тож слухайте уважно, пані Шефер. Якщо сьогодні до півночі ми не отримаємо відповіді, де зараз знаходиться дискета — хтось інший зникне. І, можливо, цього разу — вже ваш друг.

Пауза. Тиша. Тільки гул десь у трубах нагадує, що за стінами існує світ.

— Ви не на того натисли, — відповідає вона тихо. — Я не з тих, кого можна зламати фото. І Земір — теж не з тих, кого можна налякати.

Дорнер знизує плечима.

— Подивимось.

Він йде. Двері знову зачиняються. Цього разу — глухо, з дзвоном.

Андреа дивиться на фото. Потім — відвертається. І тільки тепер — дозволяє собі сльозу. Одну. Вона котиться щокою повільно, без ридань.

“Тепер я винна йому не тільки слова. А й справедливість”

Дорнер відчиняє двері, гукає когось. Вони обоє хапають жінку під пахвини і тягнуть в коридор. Андреа не пручається — її обличчя закам’яніло в молитовному виразі.

Вона опиняється в іншому приміщенні — низька стеля, лампи без абажурів, гумове покриття на підлозі. Андреа сидить, руки зв’язані до стільця м’якими фіксаторами — так, щоб не залишати слідів.

Дорнер на хвилину зникає і з’являється з пластиковим ящиком у руках. За ним — ще один чоловік, у медичних рукавичках і чорному светрі.

— Ви гарно тримаєтесь, — каже Дорнер спокійно. — Але це не марафон. Це — шахи.

Андреа мовчить. Її волосся злегка злиплося на скроні, очі — сухі, напружені.

— Ви не знаєте, скільки людей ламались на цьому етапі, — додає другий. — Коли не кричать. Просто… перестають сперечатись.

Він вдкриває ящик. Там — пластмасовий мішечок з льодом, акумулятор із дротами, волога ганчірка.

— Ми не залишаємо слідів. І не задаємо питань двічі.

Андреа ковтає слину, але не відводить погляду.

— Я нічого вам не скажу.

Дорнер усміхається.

— Ми це вже врахували.

Починається “катування” — контактна холодова терапія, ганчірка з водою на обличчі (ефект задухи), легкий електрошок на пальці — усе вкрай дозовано, без крові, без криків. Просто дискомфорт, який із кожною хвилиною перетворюється на пекло для волі.

У голові — шум.

Пульс у скронях гучніший за слова.

Долоні печуть, хоч доторк був ледь відчутний.

Ганчірка пахне хлоркою.

Кожна секунда без кисню — як удар ізсередини.

Але вона мовчить. Зціплені зуби, тремтіння підборіддя — і… тиша.

Нарешті Дорнер зупиняє “сеанс”.

— Вона вперта, — каже технік.

— Вона не дурна, — відповідає Дорнер. — Просто… ще не зрозуміла, що виграти тут — означає програти все.

Вони виходять. Андреа лишається прив’язана, мокра, з пульсуючим болем у пальцях.

“Я витримаю. Я мушу. Бо вони чекають. Бо Земір…

…бо я ще не сказала йому, що він — моє єдине “завтра”

…Технічний відділ поліції. Невелике приміщення зі старими комп’ютерами, мапами й принтерами на матричних головках. Біля одного зі столів — Марк Штольц, експерт із військових технологій, трохи дивакуватий, але профі.

Том заходить першим, Земір — слідом.

— І що у вас, Марку?

Штольц піднімає очі від мікроскопа.

— Дивна річ. Ота бирка, яку ви знайшли, і серійний номер на ній — вони не відповідають жодному цивільному постачальнику.

— То це не комп’ютерна фурнітура? — уточнює Земір.

— Аж ніяк. Я прогнав номер через базу поставок для Міноборони. І він спливає — ось отут, — він клацає по клавіатурі, і на екрані з’являється таблиця.