4.

На парковці біля поліцейського відділку — безліч автівок. І серед них — Земірова гордість, срібляста BMW 3 серії в кузові E36.

— Дай вгадаю, скільки часу треба від початку погоні до майбутньої заміни крил та дверцят? — жартує Том.

— Ай, відчепися, — махає Земір рукою.

Том зручно вмощується на пасажирському сидінні й запинає ремінь.

— Що там у тебе на касетнику? — цікавиться він, киваючи на магнітолу з висунутою панеллю.

— Modern Talking. Тільки не бурчи, — попереджає Земір, вмикаючи запалювання.

— Як скажеш, брате. Сподіваюся, хоч не “Cheri Cheri Lady”.

— От і саме вона, — посміхається Земір.

…Рука в чорній рукавичці нетерпляче постукує по керму. Відблиск від чорних сонцезахисних окулярів. Чути стишені голоси:

— Бачиш?

— Та вже ж не сліпий.

Вдалині — Том та Земір сідають в BMW.

— Це ті двоє, що були сьогодні на А-44. Одразу після аварії.

— Як гадаєш, вони щось знайшли?

Мовчанка. Потім, повільно:

— Не знаю…

— Пропонуєш перевірити?

— Пропоную поїхати за ними.

Чоловік знімає автівку з ручного гальма, і чорний мінівен “Додж-Караван” рушає з місця.

...Заправка. Кілька кілометрів від місця аварії.

На тлі рекламних банерів з усміхненими німкенями в костюмах “Aral” Том і Земір заходять до невеличкого офісного приміщення.

За стійкою — хлопець років двадцяти в уніформі. Він доїдає сендвіч і клацає кнопками касового апарата.

— Поліція. Потрібно переглянути записи з відеокамер за сьогоднішній ранок, — каже Том, показуючи жетон.

— Відео? Ну… у нас тут все стареньке… Але камера над виїздом працює. Ходімо, я покажу.

У вузькій кімнаті з жовтим ламповим освітленням — телевізор Thomson, під ним — відеомагнітофон. Полиці з підписаними касетами: “Пн”, “Вт”…

— Сьогодні вівторок, — бурмоче Земір.

Працівник вставляє касету. Зображення мерехтить, на екрані — картинка з камери над виїздом. Видно чорний “ягуар”, що виїздить із заправки. Позаду — темно-зелений фургон без номерів.

— Стоп! — каже Том. — Назад трохи.

Видно, як фургон об’їжджає колонки зліва, не заїжджаючи до каси.

— Він не платив? — запитує Земір.

— Та він навіть і не заправлявся, — каже хлопець, трохи зблідлий.

— Є щось, де видно обличчя?

— Ні, камера стара. Але... — він бере папірець. — Ось чек з ранкового платежу. Один водій купував каву. Платив карткою — на ім’я Рольф Кесслер.

— Водій ягуара?

— Так. Він був один. Дуже блідий. І я подумав, що він або п’яний, або хворий.

Том і Земір переглядаються.

— Дякую. І ще, — додає Земір, — як побачите той фургон знову — негайно телефонуйте в поліцію. І не геройствуйте.

На виході Том піднімає комір свого пальта:

— Починається...

— Що?

— Схоже, ми зачепили справжній слід.

Том щойно сів у авто й простягає Земірові чек:

— Цей Кесслер — він або не розуміє нічого, або розуміє забагато.

— Або і те, й те одночасно, — зітхає Земір. — Але зараз я хочу… Чорт.

Він глянув у дзеркало заднього виду.

— Поглянь.

— Що?

— Нам хвіст причепився. Чорний Dodge. Був на парковці, ще тоді.

Том озирається через плече.

— Хочеш, я їх привітаю?

— Тільки після того, як ми доведемо, що це не випадкові фанати Modern Talking.

Земір додає газу, машина вистрілює з місця. “Додж” прискорюється теж.

Магнітола раптом вмикається на повний:

“You can win if you want…”

— Ну от, тепер точно не випадкові, — гаркнув Том, — готуйся!

Поворот направо — пилюка. BMW вискакує на вузьку польову дорогу, минаючи знак “Durchfahrt verboten”. Dodge мчить слідом, зриваючи гілки кущів. Чути хрускіт коліс по грунту й камінню.

Кілька поворотів далі.

— Вони наближаються! — вигукує Том. — Здається, вони щось планують.