3.

Офісна будівля, серверна кімната фірми Еріка Райзманна. Надворі вечоріє. У коридорах — напівтемрява, квадрати синього світла лягають на підлогу з вікон.

Технік у блакитному комбінезоні з емблемою “Innotech” неквапом прокручує на пальці ізоляційну стрічку. Його звуть Бенні Штайн, йому трохи за тридцять, любить техніку більше, ніж людей. Він перевіряє мережеві кабелі в серверній — рутинна процедура.

Через відчинені двері — голос Райзманна:

— Не зволікай. Кожна секунда — це ризик. Ти не розумієш, скільки стоїть на кону.

— Я стараюся, пане Райзманн, але система захищена.

— Тоді зітри всі журнали, перш ніж вийдеш.

Технік напружується. Він вимикає паяльник, тихо висовується з-за дверей і бачить, як програміст поспіхом копіює щось на зовнішній накопичувач — не вкрай поширену, але доступну у вузьких колах USB-флешку Lexar JumpDrive.

Райзманн тим часом щось диктує йому з паперів.

Бенні повертається у серверну, виймає з кишені власну диск-касету, роздумує пару секунд, але швидко ховає її назад.

Він крадькома входить до іншого комп’ютера у кімнаті (на щастя, той лишився увімкнений) і запускає копіювання. Доступ вільний — програміст не встиг вийти із системи.

На панелі блимає:
“Copying file: SysMod_Uplink_A44_protocol.dat… 48%”

Бенні ковтає слину.

— Ніколи не треба з’являтись там, де не треба, — бурмоче він сам до себе, — але й мовчати не можна…

Він виймає з кишені 3,5-дюймову дискету з наклейкою “RESERVE-1”, вставляє у дисковод, обирає “копіювати на A:\”.

Файл поміщається насилу — доводиться архівувати і зберегти лише частину даних, але він усе ж добирається до потрібного фрагмента.

Натискає “Eject”, дискета клацає. Бенні кладе її в щільний конверт.

Раптом — кроки. Бенні стрибає у шпарину між двома системниками і завмирає.

У дверях — Райзманн. Зупиняється, вдивляється.

— Є тут хтось?

Тиша.

— Мабуть, здається…

Він йде геть.

Технік видихає і шепоче:

— Надішлю її… тій руденькій з поліції. Вона хоча б не буде питати, хто я…