Розділ 37

Я не знала котра зараз година але стояти і отак дивитися на зірки, море в якому вони відбиваються і відчувати спокій це...це фантастично. Я не хотіла б щоб ця мить коли небудь закінчувалася. Я здригнулася коли відчула позаду себе Артема. Він обійняв мене а через те що хлопець взяв плед котрий був на ньому мені стало ще й тепло. 

Я ледь сперлася на нього. 

- Тут так красиво, - прошепотіла я, - Жаль що ця мить не може бути вічною.

Артем обережно торкнувся мого волосся і, тихо прошепотів:  

— Ти для мене, як море для зірок: відбиваєш їхнє світло так, що вони здаються ще яскравішими.

Я відчула, як моє серце стислося від цих слів, і всередині розгорівся теплий вогник щастя. Але...що він хотів сказати цими словами?

Я глянула на хлопця.

- Артем, я...я розумію ці твої маленькі натяки. І слова що ти сказав у офісі, але...

- Ти не можеш відповісти мені тим же, я це розумію. Але...все одно хочу бути десь поруч. 

- Але, це ж якось неправильно. Невдовзі я піду з твоєї роботи як ми і домовлялися, і тобі буде важко мене відпустити.

Артем тихо але здається сумно хмикнув.

- Найперше, я поважаю тебе і твій комфорт. Хоча можливо деякі мої дії і свідчать про інше. Тому, якщо ти захочеш звільнитися через роботу а не через мене як це було инулого разу, то мені просто доведеться відпустити тебе. Якось та й переживу, хоча тее і не забуду.

Я не стримала посмішки. Артем глянув на зірки котрі відбивалися у воді.

- Все ж, наша історія буде щасливіша ніж їхня.

Я нахмурила брови.

- Чия? 

Артем глянув на мене.

- Не зважай. 

- Е, ні. Ти пробовкався то доказуй. Щасливіша ніж у кого?

Артем закотив очі але все ж сказав.

- Це давня легенда. Мені її Петро Іванович розповів одного разу. 

- Розкажи мені, - сказала я повертаючись до нього обличчям. Очі Артема світилися у світлі зірок.

Він посміхнувся. 

- Це повязано з морською зіркою. Колись давно жила дівчина на ім'я Лія, яка була закохана в море. Щоранку вона приходила до берега, співала для хвиль і дарувала їм червоні троянди. Кажуть, що саме море відповідало їй ніжним шепотом і заспокійливими хвилями. Одного разу рибалка на ім'я Данило побачив Лію і закохався в неї з першого погляду. Він намагався поговорити з нею, але дівчина завжди була поглинута своїм діалогом із морем. Тоді Данило вирішив, що зловить найбільшу перлину з морських глибин, аби здобути її увагу.

- І? Це все?- спитала я коли хлопець зупинився він задумано похитав головою а тоді продовжив.

- Данило вирушив у море під час шторму, не зважаючи на попередження старих рибалок. Хвилі били його човен, поки, зрештою, море не забрало його в свої обійми. Дізнавшись про це, Лія довго плакала на березі, благала море повернути її коханого. Її сльози змішалися з солоною водою, і море, зворушене її щирістю, зробило подарунок. На ранок Лія знайшла на піску яскраву морську зірку, яка, здавалося, світилася зсередини. Казали, що в тій зірці досі жила душа Данила, який назавжди залишився поруч із морем і Лією. Відтоді кожна морська зірка нагадує про незбагненну силу кохання і самопожертву...

***

Я витягнулася вранці у своєму ліжку і покрутила головою. Піднявшись на лікті іще з дві хвилини подивилася за вікно на ранок а тоді нарешті встала. Було хмарно, що свідчило скоріше про наближення дощу. Але, враховуючи страшну спеку минулі дні і дощу так само потрібно. Я пішла у ванну а опісля одягнула легку білу сукню і накинула на верх джинсовку. Озула красовки а волосся залишила розпущеним. Я підводила свої вій коли надворі почувся звук грому. Я пригадала вчорашню історі Артема. А все ж, вона була достатньо реалістичною щоб бути не легендою...

Я збігла на низ де тато пив чай і дивився на дощ котрий уже почався. Глянувши на годинник я зрозуміла що і так вже спізнююся. 

- Доброго ранку татусю, - привіталася я заходячи на кухню,

- Доброго коли он яка злива почалася. Тобі лист прийшов, я забрав декілька хвилин назад з-під дверей

Я нахмурилася.

- Від кого?

Тато знизив плечима.

- Подивися сама, - він простягнув білий конверт. 

Я взяла його і почала роздирати. З середини випав ключ що ще більше мене спантеличило. Розгорнувши сам лист я сіла на табуретку навпроти тата котрий зацікавлено дивився на мене. Я поставила ключ на стіл. Мої очі швидко почали бігати незнайомим почерком.

Юля

Знаю, що прощатися з тобою за допомогою листа це дуже низько, але в очі я не зможу цього сказати. Ти вчора мала рацію, і я роздумував над цим всю цю ніч. Я не зможу відпустити тебе. Мій розум завжди буде повертатися до тебе , і попри власну силу я не зможу відвернути думок про тебе. 

Я не звинувачую тебе. У світі є безліч випадків коли ти закохуєшся не в ту людину. У моєму випадку, я закохався у найчарівнішу рудоволосу дівчину котра самостійно заради рідної людини була готова піти проти самої поліції. Побачивши тоді тебе вперше я не міг забути. Тому, ти навіть не уявляєш моєї радості коли на посаду секретарки побачив тебе. 

Я опинився просто не в тому місці і не в той час, і це стало моєю проблемо. Нехай моє кохання залишиться тільки при мені, рано чи пізно я впораюся з цим. Можливо, я просто приречений на самотність. В тебе чудова родина, бережи їх як ти робила це до сьогодні. Я не можу стати їхньою частинкою але...хочу повернути згадку про одного. Сад твоєї матері.

Це можливо і було підло але побачивши тебе я  почав просто цікавитися твоїм життям. Дізнавшись що твій батько його продає, я купив його чудово підставивши виставу. Тепер він твій, твої троянди чекають на тебе. 

В мене залишилося тільки одне останнє завдання як у твого начальника. Напиши заяву про звільнення і передай через Настю. Якщо ж ти вважатимеш, що я надто боягузливо поступив надіславши тобі листа а не сказавши це все у обличчя, і не прийдеш, я і так дам заяву про твоє звільнення. Тільки, краще буде якщо це буде від твого імені. Мені немає більше що сказати. Нехай твої троянди розквітають, і ти разом із ними.