Розділ 35

Здається, я згорала з сорому від погляду Насті а тоді й дівчині на рецепшину. Артем виніс мене на вулицю а тоді на парковку. Опустив тільки біля машини щоб вийняти ключі та відкрити двері. Він посміхнувся мені а я закотила очі але все ж сіла. Зараз іще щось вчудить а мені соромно буде. 

Хлопець швидко обійшов машину і сівши за руль завів двигун. Я глянула на нього.

- Куди ти мене везеш?

Артем глянув на мене а тоді повернувся до дороги. 

- Сама все зараз побачиш.

Я закотила очі і склала руки на грудях. Це можна розцінювати як незаконне примусове викрадення? Я вважаю, що так. Цілу дорогу між нами була тиша доки машина не зупинилася під багатоповерхівкою Артема. Я хмикнула.

- Навіщо ми приїхали до тебе додому?

Хлопець тільки посіхнувся.

- Зараз побачиш. Думаю тобі буде цікаво познайоитися з "куркою". 

Я здається округлила очі і глянула на Артема доки він відкрив двері і обійшов авто роблячи це і з моєї сторони.

- Я не піду, - сказала я на його простягнуту руку.

- Я розумію тогбі сподобалося коли я тебе ношу, але на 11 поверх я точно не в силі це зробити.

Я закотила очі.

- І не варто. Повертаємося назад до роботи. Артем, мені не цікаво знайомитися з дівчатами котрі живуть із тобою.

Артем закотив очі а тоді знову нахилився але я витягнула руки і застережливо помахала пальцем.

- Ні, ти мене іще раз не піднімеш.

- Тоді піднімайся ти. Я впевнений у мене в квартирі тарганів котрих ти могла б боятися немає. 

Я натягнуто посміхнулася.

- Ти помиляєшся. Там є один величезний тарган, і це її власник.

Хлопець засміявся а я все ж вийшла з машини. Ліфт не працював через що мені довелося вдруге іти на підборах до одинадцятого поверху. Десь коли ми буди на восьмому Артем глянув на мене і посміхнувся.

- Що? - не стрималася я.

- Ти все ще дуєшся, одже моє пояснення було марним.

Я закотила очі.

- Я не дуюся і не дулася. І вибачте, якщо раптом оє обличчя видає інше. Просто, не розумію як людина котра боїться ліфту могла купити квартиру на одинадцятому поверсі. Ти як дівчат запрошуєш то на початку попереджаш про одинадцять поверхів пекла?

Артем засміявся.

- Ну, ти єдина дівчина з незнайомок котрі бували в мене вдома. 

Я натягнуто посміхнулася.

- Дякую за таку честь.

Нарешті ми зупинилися біля потрібних дверей а Артем вийняв ключ.  Я провела рукою по своєму обличчі котре було мокре від поту. Шкода білої сорочки, але мені нічого не залишилося як прикласти її до обличчя щоб хоч якось забрати вологу. 

- Кеті, ти вдома? - гукнув Артем заходячи до квартири а я завмерла перед дверима.

- Я на кухні, - почула відповідь а Артем глянув на мене з очікуванням.

- Прошу заходити, - сказав він.

- Ти зараз серйозно? Я думала це був якийсь жарт або ж...якийсь прийом дурнуватий на довіру, - сказала я.

Хлопець посміхнувся.

- Ні, Юля. Я про таке не жартую. Тому прошу заходити, а не стовбичити у дверях.

Я все ж переступила поріг і Артем закрив двері а я глянула на свє відображення у дзеркалі при вході. Волосся розпатлалося через що я почала його пригладжувати а Артем піднявши брови глянув на мене і запитально похитала головою.

- О...в нас, гості? - голос почувся ближче і я побачила ту саму дівчину а вона глянула на Артема а тоді на мене

- Ох, ви знову помилилися квартирою? - спитала вона.

Я покліпала очима і глянула на Артема але дівчина здається все зрозуміла і посміхнувшсь глянула на Артема.

- І він ще братом називається! Артем, побоявся б. 

Дівчина посмізхнулася до мене а тоді підійшла до мене.

- Я Кеті. Повне імя нікого не ціккавить а я його не люблю тому навіть не питай. А іще я сестра цього дурника-адвоката з яким живу недовго через те що посварилася з батьком. І вибач що минулого разу наша зустріч вийшла зовсім не приємною. Ти напевно подумала що я якась бабка стара.

Я посміхнулася.

- Я Юля. І зовсім я так не подумала.

Артем збоку хмикнув.

- Так, не подумала тільки ігнорувала мене море часу а іще подумала що я із тобою сплю. А іще вона сказала що ти...

- Приємна людина, - перебила  я Артема і поглядом дала ясно зрозуміти що більше немає куди розвивати цю ідею.

Кеті посміхнулася до мене.

- Я б з ним і за гроші не спала. В нього такий жахливий характер, а коли він ще й хворий то взагалі аут. Але що це ми стоїо в дверях, проходьте. Я якраз приготувала обід. Сподіваюся ви не проти...

Дівчина вже покрокувала на кухню говорячи про "меню" а я глянула на Артема. Він мені посміхнувся.

- Як бачиш, тобі немає до кого ревнувати

Я закотила очі.

- Я не ревнувала. Кажу це всоте. Тобі потрібно до лора, а то зі слухом погано.

Артем хмикнув але голос Кеті з кухні змусив нас обох зрушит з місця. Після обіду за яким я для себе відмітила що перше враження було оманливим ми поїхали до офісу. Тут я вже зайшла своїми ногами але через витівку годинної давності все одно червоніла. У своєму кабінеті я взяла нарешті ті самі документи і віднесла до Артема. Він їх підписав і сказавши що ввечері має для мене сюрприз віддав. Я не стримала посмішки. 

У себе в кабінеті нарешті знову сіла за роботу і тільки доробила один з пунктів плану на сьогодні як у двері постукали і прийшов Артем вказуючи на годинник. 

- Нам час.

Я важко видихнула.

- Твій сюрприз може зачекати? В мене ще справ по горло. Я нічого не встигну.

Артем знизив плечима.

- Ні, почекати не може. А щодо роботи то я поговорю з твоїм босом. Думаю він погодиться зачекати