Розділ 34

Артем дивився на мене і на хвилину в його очах я побачила повне нерозуміння через котре я б можливо і повірила що це просто якась дівка вломилася у його квартиру. Але сам факт що я на власні вуха чула його голос не дозволяв ввести мене в оману.

- Не вдавай, - сказала я дивлячись на нього, - Що не знаєш про кого я. Взагалі не розумію чому тебе це хвилює. Я ж ніхто, правда? Просто...дівчина з роботи. Не розумію в який момент я почала хвилюватися чого це у твоїй квартирі розгулюють дівчата. 

Я істерично засміялася.

- А й справді, що тут дивного. Ти ж звичайний, багатий і красивий чоловік. До того ж холостий. В тебе є повне право на...

Я замовкла, бо на моєму роті опинилася рука Артема.

- Господи, ти хоча б колись затихаєш? - він ступив крок уперед тим самим відсуваючи мене далі в кімнату і закриваючи двері, та забираючи руку

- Я хочу вийти, я ішла обідати. Це моє законне право.

- Напишеш скаргу на начальство? Я навіть з повагою прочитаю його і насварю твого начальника. Хочеш?

Я хмикнула і глянула на Артема прикушуючи губу.

- А зараз поясни мені про яку дівчину ти взагалі говориш.

Я закотила очі.

- Артем, ну досить грати гру! Все, мені не цікаво з ким ти там спав після мого від'їзду. Я надто багато у своїй голові надумала і ти мав рацію. Я забуваю що ти тільки мій начальник і...

- Ні! Чорт забирай, ні, Юля Я не мав рацію коли казав тобі цю дурню! Я не знаю що на мене тоді найшло. Хоча ні, знаю. Мені просто стало страшно через те що ти для мене вже не просто працівниця. Мене почало лякати відчуття постійного оберігання тебе. Тому я тоді ляпнув ту дурню. 

Я заперечливо похитала головою.

- Ти зараз говориш взагалі якусь дурню.

Я пройшла повз нього відкриваючи двері, але він своєю рукою зразу їх закрив і відштовхнув мене. 

- Що ти робиш? - спитала я дивлячись як хлопець замикає двері, а тоді виймає ключ та іде до вікна.

Я кинулася до нього.

- Артем  не дурій! - скрикнула я, але він вже відкрив вікно і ключ полетів кудись до асфальту. 

Я хмикнула.

- Тепер ми нікуди не дінемося, - знизив він плечима. 

Я заперечливо похитала головою.

- Що ти від мене хочеш? - спитала я, - Що? Хочеш почути, що мені байдуже на твоє життя? Тоді так, мені байдуже...

- Але ти чуєш що кажу я? - він перебив мене і я здивувалася, тому що динаміка вийшла голоснішою ніж зазвичай, - Юля, знаєш що я зрозумів? Коли ти просто ігнорувала мене, я зрозумів що я не можу жити не знаючи де ти, як ти й що ти робиш. Я зрозумів що...що я закохався у тебе.

Я хмикнула і заперечливо похитала головою, а тоді відійшла від хлопця до свого столу.

- Ні. Ти зараз говориш повну дурню, Чоловік не може кохати одну, а спати з іншою.

- Якою іншою? Я взагалі не розумію про кого ти говориш!

Я істерично посміхнулася.

- Три дні назад, після того, як ти відвіз мене додому. Ввечері я прийшла до твоєї квартири як дурненька, а двері відкрив не ти. І не смій казати що це була лікарка чи ще хтось. Бо вони б не кликали тебе "котиком" чи як там було.

Я розлючено розвернулася, а тоді почула сміх що змусило мене глянути на Артема котрий сів на крісло і відверто сміявся.

- Клас, а зараз він сів і сміється просто мені в обличчя. Артем Іванович, вам би до психолога. Здається психіка трішки не в ту сторону рухається, - сказала я.

- Це моя сестра була, - сказав він.

Я закотила очі.

- Серйозно? Думаєш я повірю? - спитала я.

Він перестав сміятися і глянув на мене.

- Стоп, ти мене виходить приревнувала? 

Я обурено видихнула і також сіла.

- Я? До тієї курки? Ніколи в житті. 

- Ну, думаю вона не зрадіє коли почує слово "курка".

Я закотила очі.

- А мені все одно. Вона мене не цікавить.

Артем встав, а тоді глянув на мене.

- Пішли.

- Куди? - хмикнула я, - У закриті двері? Чи можливо через вікно? Другий варіант дуже хороший.

Артем закотив очі, а тоді витягнув зв'язку ключів. Він почав ними перебирати, а тоді пішов до дверей і...я була здивована коли почула клацання замка.

- Тут у всіх кабінетах однакові двері з такими ж ідентичними замками, - пояснив він, але я все одно не піднялася.

- Ти ідеш? - спитав чоловік.

- Нікуди я не піду.

Я почула як Артем здається обурено видихнув, а тоді підійшов до мене. Я глянула на нього і скрикнула коли чоловік нахилився і підняв мене з крісла.

Я вдарила його рукою по плечу.

- Ти така мила коли злишся, - він поніс мене до дверей.

- Артем! Ми в офісі, всі будуть на нас дивитися! Я згорю із сорому! Опусти мене негайно!

- Ну, я дав тобі вибір. Ти не схотіла іти сама тому тепер просто мовчи. Чи це для тебе так само важко?