Розділ 32

Юля

Повернувшись додому я зауважила батька на кухні. Він сидів за столом і пив чай. Я скривилася. Як у таку спеку можна пити чай? Взагалі це не щось на рівні особистих образ до лимонадів? 

- Юля, ти хіба не на роботі мала б бути?

Я прикусила нижню губу в моменті бажаючи придумати відмашку, але погляд батька був надто уважним.

-  Я...відпросилася, - сказала я перше логічне і розумне що прийшло на думку.

Батько підняв свої брови.

- Ти й відпросилася? А чому тебе Артем привіз?

Я натягнуто посміхнулася.

- Та...- я потерла свою потилицю і почула як батько важко видихає.

- Ви б із Михайлом хоча б домовилися про відмашку. Він мені сказав що ти поїхала на роботу, бо маєш допрацювати щось там і нині має бути перевірка, а ти мені говориш абсолютно не схоже до правди. Можеш не брехати мені у вічі, а сказати як є?

Я винувато опустила погляд.

- Вибач, будь ласка. І ... так я не була на роботі. 

Я зупинилася дивлячись на батька, а він піднявся підходячи до мене.

- Юля, ти повністю доросла, щоб не відчитуватися переді мною. Але, будь - ласка, будь тільки обережна. Артем непоганий, і він мені подобається. Проте ... перша думка часто буває оманлива. Але й онуків мені хочеться зараз побавити, а не на тому світі.

Останню фразу він сказав підвищуючи тон, а я почервоніла.

- Тату, ну що ти таке говориш. 

Від самої думки що батько подумав начебто я з Артемом зустрічаюся змусила мене почервоніти. Ну де він, а де я. Чесно. Батько примружив очі.

- Ти ж не звільнилася знову?

Я посміхнулася.

- Ні. А в Артема я була через те що йому було не...зовсім добре. Ось і все.

Батько кивнув головою і здається розчаровано видихнув і пішов до посудомийки.

- Ну, тоді мені немає більше слів, щоб сказати стосовно цієї теми

Я посміхнулася. Дивно думати що батько підсвідомо хоче звести мене з Артемом. Проте...як часто кажуть, він не мій тип. Я пішла до сходів як почула голос батька

- Якщо він захворів, то я зварю бульйону, ти відпочинь, а ввечері його відвезеш.

Я посміхнулася. Все ж таки мої думки правильні. У своїй кімнаті я лягла в ліжко де миттю заснула. Прокинулася вже ввечері, а була це шоста година. Сходила у ванну, і спустилася на низ де чула голос батька і Мишка. Вони про щось весело говорили. Зайшовши на кухню я посміхнулася від того як емоційно брат розповідав про те, як вони вишні рвали.

- У вас тут весело, - сказала я посміхаючись і взяла зі столу одну вишеньку.

Брат тепер уже перемкнув увагу на мене. Я уважно слухала його і тільки кидала десь свої два слова. А було це навіть не просто з його захватом.  Батько поставив перед нами тарілки з бульйоном. Все ж він мав рацію. Поївши, я ще годинку посиділа на кухні, а тоді пішла переодягатися. Чорна сукня з відкритими плечима та біла сорочка впали в погляд тому додавши кросівки й заплівши волосся у високий хвіст я забрала в батька банку і почувши його слова "Повернешся завтра вранці, вважатиму що нічого не знаю" закотила очі.

Автобус не проспала тому о восьмій була вже під під'їздом. Піднявшись ліфтом на потрібний поверх подзвонила у двері. Дуже довго ніхто не відкривав через що я вже вийняла телефон, щоб подзвонити хлопцеві, але почула кроки. Поставивши телефон назад в кишеню почекала доки двері відкриються і хотіла вже сказати "Чому так довго?" як слова застрягли десь між ротом і соціумом. Я здивовано дивилася на якусь брюнетку котра стояла переді мною. Мій погляд піднявся по її капець, потім надто коротких шортах, а нарешті до топу котрий я ніколи б не одягнула. 

- А...вибачте я напевно квартирою помилилася, - пробурмотіла я.

Дівчина закотила очі й сказала

- Ну тоді дивіться уважніше в котрі двері дзвоните.

Я натягнуто посміхнулася, а тоді повернулася, щоб піти як почула голос Артема звідкись.

- Хто там прийшов? 

- Не знаю. Хтось дверима помилився, котику.

Двері зачинилися, а я в повному нерозумінні спустилася на низ і стала під під'їздом і лосі з цією банкою. Я стиснула губи у тонку лінію. Побачивши смітник кинула туди посудину після чого обурено глянула на сонце котре заходило. Нічого чудового не спало на думку як подзвонити Маші. І так батько сказав що до ранку можу не повертатися, а подруга не проти погуляти й до того ж я досі їй не передзвонила.

- Слухай, подруго. Може ти втюрилася? - спитала дівчина коли ми сиділи на лавці у темному парку.

Я поперхнулася напоєм котрий пила.

- Маш, ти розум маєш? Я тобі про те що в його квартирі якась дивна дівка, а ти мені про "втюрилася".

Подруга хитро посміхнулася.

- Може то його мама. Уяви, через три місяці їдете свататися, а ти їй кажеш зараз "дівиця".

Я закотила очі.

- Ну яке свататися. Тобі взагалі від свого Артура...

- Взагалі то Андрія.

Я закотила очі.

- Від Андрія, я так і сказала. Взагалі голову знесло. Все символізується з чарівною любов'ю і червоними сердечками.

Подруга засміялася.

- Я на відміну від тебе, хоча не відхиляю те що я в нього закохана.

Я обурено видихнула.

- Маш, я подзвонила тобі, щоб думки відволікти чи щоб ти мені зараз ті думки розвивала?