Розділ 29

Пройшло дві години як я сіла у цей автобус. І весь час я возилася по три рази тими ж вуличками. І як я взагалі могла заснути? Наче на секунду очі прикрила.

 Я зайшла у телеграм де мені й писав Артем і знову вилаялася тільки вже тихіше. Батько Артема приїжджає сьогодні знову. Якщо бути точною, то за годину.

Я розчаровано видихнула. А все так добре починалося. Нарешті я вийшла на потрібній зупинці біля офісу. Водій здається також дивився на мене косо. І справді, за якихось там двадцять гривень возилася майже три години. 

Я швидко покрокувала до потрібного кабінету і залетіла до Артема не зважаючи на те що там сиділа якась дівчина.

- Вибачте, будь ласка, за спізнення, можливо бажаєте кави або чай, - сказала я на видиху.

Артем дивився на мене з помітним смішком, а я важко дихала.

- Бачите, Настя, ось так повинні й ви працювати. Юля це наш фінансист, познайомтеся. Вона до цього підробляла секретаркою і через це напевно звичка. А зараз спустіться вниз  там вам дівчина все розповість і пояснить.

Настя встала, а я захотіла гепнути себе рукою по лобі. Артем піднявся і сів на край столу склавши руки на грудях і дивлячись на мене. Я не могла зауважити як сорочка натягнулася виразно показуючи всі його м'язи.

- А зараз щодо тебе, Юля.

- Вибачте, я ... я в автобусі заснула.

Артем хмикнув.

- Знаєш, я повірю, бо розумію, але прийшла б ти на двадцять хвилин пізніше...

- Вибач.

- Не перепрошуй, просто щоб потім це не траплялося знову, - Артем здавався особливо серйозним, - А зараз іди до себе в кабінет, і не забувай що каву тепер пропонують тобі, а не ти мені. Зрозуміло?

Я кивнула головою.

- Так, просто це все якось на автоматі.

- От і все. Коли ти будеш мені потрібна я зателефоную. І моя тобі порада, переплети це волосся. Воно звичайно ж красиве, але не коли ось таке в різні сторони. Тебе наче током вдарило.

Я глянула у своє віддзеркалення. Напевно, коли я швидко ледь не бігла сюди гумка попустилася і тому зараз я більше була схожа на недоспаного Мишка перед школою ніж сама на себе.

На щастя, батько Артема не виявив бажання побачитися зі мною. Я в принципі також не мала бажання тому і сиділа у своєму кабінеті як мишка. В голові прокручувала те що було у кабінеті. 

Справді, Артем як мій начальник мав би розлютитися. Але щось у його поведінці змінилося. Я попросила дівчину на рецепшені сказати коли батько Артема поїде. І щойно телефон задзвонив, як я піднялася і пішла до кабінету свого начальника. Постукавши ввійшла. Він читав якісь документи у папці й підняв свій погляд не більше як на хвилину.

- Ти щось хотіла? - спитав він.

- Я...хотіла ще раз вибачитися за ранок і те що спізнилася.

Артем навіть не глянув на мене, але я чула важкий видих.

- Якщо я один раз сказав що все гаразд, значить все гаразд, а ні ти просиш ці вибачення по три рази. Щось іще? Я зайнятий.

Я насупилася.

- Ні, це все, але іще я хотіла б поцікавитися стосовно приходу вашого батька...

- Юля, а ти нічого не переплутала? - він нарешті глянув на мене.

- Я? Тобто?

- Ну, це я маю звітувати перед тобою чи навпаки. 

- Ні звичайно ж.

- Ну от і прекрасно. А зараз ти можеш іти. Якщо будуть якісь робочі питання то заходи, а якщо таких немає то будь ласка, не забирай мій час.

Я вийшла з кабінету і нахмурено глянула на Наст. Я її не знала, але все ж підійшла.

- Як робота? - перепитала я.

- Та...нормально наче. Тільки не можу з ноутбуком розібратися і цими записами. 

Я посміхнулася.

- Допомогти?

- А можете?

- Звичайно ж, я тільки кілька днів назад у прямому сенсі була на твоєму місті.

Ми розговорилися і спочатку я їй все пояснила, потім дівчина розповіла що вона ще вчиться на четвертому курсі. Пізніше я знову прийшла у свій кабінет і включивши свій ноут почала шукати чим би зайнятися.

Робочий день закінчився, я не ризикувала іще раз зайти до Артема, бо схоже він був точно не в гуморі. Зачинивши кабінет, пішла до автобусної зупинки. Невдовзі помітила як повз мене проїхала знайома машина Артема. Не те щоб я чогось чекала, але зазвичай він ставав, а тут просто проїхав. У автобусі я вже думала про те що можливо помилилася. 

Вдома батька ще не було, він за словами Мишка поїхав з другом у сусіднє місто на якийсь фестиваль і повернеться аж завтра вранці. Я швидко посмажила картоплю, а тоді брат пішов зі своїми друзями гуляти, а я сіла на ліжко у кімнаті. Спочатку читала книгу, потім думала від кого можуть бути ці букети, а тоді згадала про квіти котрі посадила під будинком.

Прийшла думка що варто їх полити що я і зробила. Але і тут невдача, пригадала як батько повернувся з рибалки й разом з ним Артем. Я важко видихнула, а тоді все ж не витримала. Знаю, це безвідповідально і якщо чоловік дізнається, то мені вічна недовіра, але я замінила числа в одному зі звіту, видрукувала його, пообводила помилки й переодягнувшись у джинсову сукню пішла на автобусну зупинку. Мишкові передчасно написала що їду до Маші. 

Через годину я була під дверима квартири Артема. Натиснувши на дзвінок почула з середини тихий рингтон. Двері довго не відкривали і я вже подумала що його немає, як почула тихі кроки а тоді звук ключа. Двері відчинилися і я побачила зовсім незвичний образ Артема. Він стояв у самих шортах і без футболки переді мною. Я ледь відкрила рот.

- Юля, ти щось хотіла? Якщо це по роботі то нагадаю що робочий день закінчився.

Я важко проковтнула.

- Я...це терміново. У мене цифри не сходяться. Можеш подивитися.

Він закотив очі а тоді відступив щоб я ввійшла. Двері позаду зачинилися. Я пішла вглиб опиняючись у знайомій кімнаті. На барній стійці заувжила відкриту аптечку.

- Тобі погано? - спитала я.

- Взагалі то не твоя справа.

Я не стримала роздратованого видиху.

- Господи, Артем. Ти можеш сказати що сталося?