Розділ 27

Юля

Здавалося що час втричі повільніше рухався, Ліза дивиться на мене все з більшою підозрою, а Артем просто зараз придушить її хлопця. Весело, правда ж? Так, якби в школі був такий предмет як "самонакручування" мені б і ходити на нього не знадобилося б. Бо з цим в мене немає ані найменших прогалин. 

Я пам'ятала, що Артем одного разу обмовився про доньку. Але я тоді так і не з'ясувала щодо того, звідки вона взялася. Бо чоловік стверджував що не одружений. Але ж...можливо Ліза народилася не у шлюбі. Але з іншої сторони, їй на вигляд 18. А нам із ним за двадцять. Тобто...але зовнішність може бути оманливою. Тому я залишила цю тему на обговорення. А воно точно буде. 

Нарешті, всі вже наговорилися і насиділися. 

- Ліза, сідай до мене в машину я підвезу Юлю і поїдемо з тобою додому, - сказав Артем на вулиці.

- Я на автобусі поїду, - сказала я швидко, але Ліза мене перебила.

- Я із Дімою можу поїхати.

Артем глянув на нас обох.

- Ніхто ні з ким не їде, я везу тебе додому, а ти сідаєш зі мною, а не Дімою.

- Артем Іванович,- почули голос хлопця про якого всі вже забули, - Я відвезу Лізу до вас додому. Обіцяю що нічого не станеться.

Артем глянув на нього піднявши брови, а тоді різко сказав

- Гаразд, але якщо із моєю донькою щось станеться, - почав хлопець.

- Тату, думаю Діма достатньо розумний, щоб нашкодити адвокату. Все будо добре.

Ліза поцілувала його в щоку, а тоді стала біля того самого Діми. Здається, я десь заснула, бо цей вечір нагадував якийсь...цирк на дроті. 

Ми їхали у машині Артема в тиші. 

- Нічого не скажеш? - спитав чоловік.

Я знизила плечима дивлячись на нього.

- А що казати? В тебе чудова доросла донька. До речі скільки їй? Ви з її мамою довго разом прожили?

- Я не жив з її мамою як ти подумала, - я глянула на Артема, бо здавалося він починав біситися.

Але єдиний хто має зараз право обурюватися то це я.

- Серйозно? Думала ти був хорошим чоловіком. Бо батько з тебе просто чудовий. Знаєш,  ти відмінний у вихованні.

- Я не був чоловіком, - обурився Артем.

Я хмикнула.

- Артем, мені не три роки й в те що тобі дитину приніс лелека не повірю.

- А хто тобі сказав що її лелека приніс? 

- А звідки тоді? Ти мені тоді так і не розповів, а зараз починаєш обурюватися на мене. Хоча мала б це робити я!

- Вибач, - пробурмотів він, - Просто цей її хлопець. Він мені не подобається та вона ще надто дитяча, а від думки що цей Дімчик щось зробить...

Він затнувся, а тоді видихнув. Мені не було ані трохи знати про його переживання стосовно доньки. Котра до мене ніяким боком не зв'язана.

- Ліза моя не рідна донька. Я вдочерив її. В перший рік як почав практикувати себе адвокатом, її батьків вбили, її бабуся рідна не в змозі про неї піклуватися через що її б відправили у дитбудинок. Я тоді її й забрав. Вона знає про це, я не міг вдавати, наче я її батько, якби вона не знала правди. Тому я тобі ще раз повторюю, я не був одружений і дружини ніколи не мав. Це ясно?

 Я кивнула головою.

- Не здається що ти надто багато на себе береш? - спитала я після хвилини паузи.

Я не знаю, як думка пролунала в слух, а Артем нахмурився.

- Що ти хочеш сказати?

Я хмикнула.

- Знаєш, ти якийсь надто добрий. Справедливий адвокат, добродій котрий вдочерив доньку, мене не звільнив за моїм же бажанням. Та ще й підвищив. Прямо містер ідеальність.

Я важко видихнула.

- Вибач, просто...ти знову не спитав мене, а вирішив. Я хотіла піти набагато раніше, але ти сказав що я залишаюся і я тепер просто бішуся, - сказала я чесно.

- Юля, я далеко не ідеальний. І...вибач за те що не прийняв твого рішення. Просто, розумієш...мені було важливо щоб ти була поруч в той момент. І в принципі, щоб ти в офісі була.

Я хмикнула.

- Це звучить наче ти про залежність говориш.

- Бо так і є, я не розумію чому, але в мене є дурне бажання всюди бути з тобою і щоб ти була зі мною. Я не можу цього пояснити.

Я глянула на надто серйозного Артема.

- Артем, не хочу тебе образити але...

- Але це неправильно, я розумію. - перебив він мене.

Я кивнула головою.

- Що там із садом? - вирішила перевести тему.

Артем знизив плечима.

- Я ж обіцяв, значить і буде.

Зайшовши у будинок я одразу пішла у свою кімнату, адже всі уже спали. Зайшовши, тихо зачинила двері й ввімкнула світло. Кинувши сумку на диван я просто таки звалилася на ліжко. Погляд повернувся до столу і я просто таки як ошпарена підскочила. Знову троянди...тільки цього разу яскраво голубі. Я потягнулася до листочка всередині 

"Скоро ти повернешся у звичайне для тебе середовище. Ти належиш цим квітам, як і вони тобі.

MR"

Нахмуривши брови я декілька разів кліпнула. Хто цей MR? І чи не завдасть він мені шкоди. Адже ці записочки та букети починали насторожувати...