Розділ 21

Артем

День у офісі був надто одноматний і мій погляд постійно зводився до столу, за котрим я хай і за лічені дні але звик бачити вперту рудоволосу секретарку. Її заява і досі лежала у мене на столі я покрутився у кріслі. Такої реакції на підвищення я точно не очікував. 

Ввечері вийшовши з душу я сів на диван і взяв телефон котрий стояв неподалік. В голову прийшла цікава ідея. Правда, я сумнівався у тому що вона втілиться але краще спробувати аніж просидіти вихідні вдома перед телевізором як ... точно не молодий чоловік.

Довгі гудки змусили напружитися але все ж я почув доволі веселий голос Максима по той бік.

— Доброго вечора, Максим?

— Так. А ви...?

— Це Артем. Впевнений ви памятаєте,— я намружив брови.

Господи, напевно Юля розповіла все батьку а тут я йому дзвоню... Прочухан гарантований

— О,так. Якісь проблеми?

Я дивувався, що чоловвк говорив це доволі весело а не так як мав би батько доньки, котру я звільнив. Точніше іще не звільнив але вона ж так  думає. 

— Ні. Ви мене вибачте, і можливо це буде дуже по наглому але ви при нашій зустрічі казали про рибалку і я подумав...

Одним словом, Максим відказав що мені нема причини вибачатися і що пропозиція в силі тому зараз я і стою під душем у його будинку.

Думаю, і так зрозуміло що вихідний вдався. Після розмови з Юлею я зрозумів що вона повністю тверда у своєму рішені. Дівчина вперта, а ще не на жарт має бажання щоб я зникнув. Тому і на пропозицію Михайла я спочатку і відмовлявся але...гаразд. Тепер ясно в кого Юля пішла. 

Забравши з пралки рушник котрий вона мені дала я обмотав його на стегнах і вийшов з ванної. Юля чітко пояснила куди далі іти тому...коли я відкрив потрібні двері і побачив силует дівчини то нахмурив брови. Вона стояла спиною до мене, але частинки місячного світла котре падало на волосся дівчини не давало помилитися. Я повільно покрокував вперед і коли вже був фактично біля неї, фігура різко повернулася і я чув глибокий вдих наче Юля хотіла щось сказати, але...повернувшись здається налякалася і послизнулася через власні ноги і ледь не впала. Я інстинктивно схопив її за руку а інша рука лягла на талії. Очі дівчини втупилися деся у мою шию. Рука дівчини лежала на грудях через що я ледь посміхнувся.

— Спокійно, не думав що налякаю тебе, — сказав я абсолютно чесно і дівчина глянула на мене.

— Справді, те що ти підходив до мене як злочинець до жертви без жодного звуку мало б мене не налякати?

Дівчина опустила свою руку цим рухом опустивши і мою. Злочинець? Так мене ще ніхто не називав так точно. Хоча...було діло. Але точно не дівчина. Зазвичай це були ті дурні котрі дякуючи мені опинялися у вязниці або ж втрачали майно надбане за роки подружнього життя на котре і волосинку не рухнули щоб збільшити. 

— Забери руку від мене.

Фраза вирвала мене з думки і я зрозумів що досі тримаю іншу руку на дівчині. Або ж це її обурливий тон зіграв своє і викликав у мені іскру або ж я вже давно не стояв з дівчатами так близько але в голові миттю зявилася ідея. 

— Так зроби це саме. Змусь мене, — я очікував всього але розвязалося все надто по дитячому.

Дівчина зробила якийсь крок що дозволило їй виграти. Ну гаразд, якби я хотів чогось більшого то все було б не так легко. 

Юля здається сама не усвідомила як закусила свою губу а опісля сказала про одяг. Я сам не зрозумів коли зявилася інша ідея. І для чого? Я нерозумів що говорю а роблю тим більше. Вона мене запалила. Як...якась винагорода за перемогу. Кубок чи медаль за змагання. І...ось я стою напроти дівчини а оби дві мої руки по боки від її голови. 

— Я не вважала тебе настільки підступним. Думала ти чесний і...

Вона затнулася а я запитально підняв брови.

— І?

Я був впевнений що вона щось ще скаже. Але що. Я Адвокат. Я власними руками по факту вбив брата. І точно б не сказав що є добрим, чесним і в загальному кимось з синонімів цих слів. 

— І просто чесний.

Е ні. Там мало бути точно щось інше. Але не намагався допитуватися. Мене цікавило інше, Юля нехотіла повертатися на роботу але зараз як чемний кролик не опиралася. Що викликало в мене запитання на котре вона дала логічну відповідь. Надто логічну. Дівчина дивилася на мене, її подих просто обпалював мою шию а очі здається дивилися набагато дальше ніж можна було б. Я...я тихо хмикнув. Юля посміхнулася і закрила очі. Я не стримався. Напевно, це було щось на рівні моєї некомпетентності або ж  робочої халатності але я подався вперед цілуючи її. Дівчина ахнула відкривши губи і...мене чорт забирай понесло. 

Я очікував моменту як її руки почнуть штовхати мене у спробі відсунути але здивування а водночас і посмішку викликало відчуття нігтиків на своїй спині а потім шиї. 

У двері постукали від чого ми обоє відсторонилися і в цю ж хвилину зайшов Мишко.

— Сподіваюся я вам не завадив, — хлопець глянув на мене підморгнувши.

Ох Боже, не думав що буду ніяковіти перед набагато молодшим хлопчиком через поцілунок.

—Мишко, не плети дурниць. Я просто тільки зараз поставила одяг на ліжко, в мене ж не турбо-швидкість. А Артем щойно прийшов і взагалі, що ти хотів? — швидкість її відмашки доказала, Юля точно вже не новенька у пошуках виправдань. 

А Мишко ж у мить зморщив носа наче казав, так і повірив. 

— Ну, якщо ти за пів години не встигла вийняти одяг з шафи то...все ясно. Батько вже майже доготував рибу і просив щоб ти спустилася і допомогла йому з гарніром. 

Юля важко видихнула

— Отак би і сказав. А ні ти ходиш якимись лабіринтами і до суті не можеш прийти.

Юля закотила очі що я побачив навіть у темноті. І пішла.

— Можливо світло включити? Ти взагалі в темряві щось бачиш?— спитав Мишко коли двері за дівчиною зачинилися. 

— Не завадило б, — відказав я після чого кімната залилася світлом а хлопець вийшов сказавши що чекає мене в низу.

Я потер свою шию і тихо засміявся сам до себе. І що ж це було?