Розділ 17

Одразу ж з офісу я пішла на автобусну зупинку і заскочила в перший автобус котрий приїхав. Сівши на вільне сидіння я важко видихнула і закрила очі. 

Я ненавиджу коли хтось вирішує щось за мене. 

Так, я вперта, примхлива моментами але...і принципова. Артем не спитав мене, навіть не попередив. Він просто взяв і сказав у момент. Так, можливо я і не була проти. Але я точно не та людина котрою він може як лялькою керувати без попереджень. 

Вдома я була о пятій годині. Чудово, переодягнувшись у джинсові шорти та короткий чорний топ я спустилася на кухню та почала готувии. Можливо на кухаря піти? Пройду пару курсів, і вже все готово. За дві години на столі стояла запіканка а в каструлі цибулевий суп. Вхідні двері стукнули і в проході зявився брат. 

— Куди спішиш? — гукнула я йому а хлопець аж підскочив на місці починаючи роззиратися.

Я засміялася коли брат нарешті побачив мене. Він зайшов на кухню хмурячи брови.

— Ти сьоголні скоро. Щось сталося?

— А мало б?

Мишко заперечливо похитав головою. 

— Як в тебе день пройшов? Ти з друзями був?

Я швидко перейшла до запитань адже якщо не я то він поставив би їх мені. А в брехні Мишку я точно не була кращою.

Хлопець почав розповідати про те як вони з хлопцями гуляли містом, а іще признався що в неділю вони ідуть в клуб. 

— Міш, а не зарано?

Брат закотив очі.

— Юля, я вже не маленький. Ти ж не скажеш батьку?

Я хмикнула.

— Хочеш щоб у нього серце злапало? Ні, дякую. Але пообіцяй що ви не напєтеся. І що не наробите проблем. Щоб мені знову не довелося забирати тебе з поліції.

Брат посміхнувся.

— Справді, цього разу жоден адвокат не прийде на допомогу.

Я змінилася у виразі обличчя в цю ж хвилину.

— Та я жартую, — сказав брат.

— Ще один такий жарт і я тебе в кімнаті закрию. Ти все зрозумів?

— Що цей вже наробив що ти до погроз перейшла? — почули ми голос батька котрий заходив на кухню.

— Це було попередження, — сказала я посміхаючись батьку.

Ми швидко сіли за стіл вечеряти.

— Ти сьогодні скоро. Артем відпустив скоріше? — спитав батько.

При тому що він сказав не Артем Іванович а просто Артем я закашлялася.

— Я...я звільнилася. Знаєш, зрозуміла що робота секретаркою не для мене, — відказала я натягнуто посміхнувшись.

— Все ж наче добре було, — сказав Мишко поруч але одного мого погляду вистачило замість відповіді.

— Він тебе не образив? — спитав батько відставляючи ложку.

Я заперечливо похитала головою.

— Ні. Ти що. Він мій начальник, як він міг мене образити? Просто я вирішила що бігати цілий день це не моє. Мені не сподобалося там, тому я звільнилася. Не бачу тут проблеми. Якщо ти турбуєшся через гроші...

— Ні, Юля. Ти що. Я ж казав, що ти можеш не працювати. Просто...дивно що ти звільнилася.

У двері подзвонили і я піднялася уникаючи цієї розмови. Відчинивши їх мої брови злетіли вгору. На порозі стояв велики букет троянд. Я підняла погляд до дороги де побачила силует. Ноги самі понесли мене до дороги. 

Чоловік чи то хлопець защіпав шолом.

— Почекай, — гукнула я коли він поклав руки на кермо. Здається, він тільки зараз помітив мене. Але...на диво щойно я почала бвгти загудів двигун і моцик поїхав а я так і зупинилася на місці звідки він щойно поїхав залишаючи тільки запах горілих шин...

— Юля, хто це? — гукнув з порогу брат.

Я повернулася до нього а тоді знову на дорогу де зникав слід невідомця.

— Не знаю...— прошепотіла я сама до себе.

***

Пройшло три дні як я офіційно безробітня. Я дослухалася до поради батька і вирішила поки що залишитися вдома. 

Також я встигла сходити до квіткового саду де працювала. І не тільки працювала, я жила там. На диво, тут крім фасаду нічого не змінмлося. Пройшло достатньо багато часу щоб власник почав будуватися. Але не було нічого крім зміни огорожі. Я не мала змогм зайти всередину так як все було зачинено, але частинка мене раділа. Можливо, власник передумав і залишить квіти? Гаразд, я на це сподіваюся.

Букет біло-рожевих троянд стояли на моєму столі в кімнаті. Я лежала на ліжку дивлячись на них. Рука потягнулася до записки на краю. Три одинакові почерки. Три одинокаві ручки. Три одмнакові підписи... Але я не маю найменшого поняття від кого вони. І судячи з усього, ці троянди з того самого мого саду. 

Тільки...вони підрізані не рівно. Тобто це робив не професіонал, але як ввн їх тоді звідти взяв? А можлмво це просто моє самопереконання і квіти просто з іншого саду? 

Я намружила брови коли мої роздуми перебив дзвінок унизу. Рука потягнулася до телефону. Пів девята. Яка адекватна людина у суботу не буде сидіти вдома а прийде сюди?

Я піднялася з ліжка виходячи з своєї кімнати.

— Добрий ранок, — почула я веселий голос колишнього боса і завмерла на місці...