Розділ 12

Артем дуже ласкаво підвіз мене додому, тому я встигла приготувати вечерю перш ніж батько повернувся.

—Ти сьогодні скоро, — сказав він за вечерею.

Я знизила плечима.

— Начальник пішов скоріше. Сказав що мені немає сенсу сидіти в офісі якщо його немає. Тому я скоріше повернулася.

Мишко хмикнув.

— Я вже хочу з ним познайомитися 

Я вже хотіла сказати що вони бачилися але прикусила язика. Батько ж про це не знає. Мій телефон у кишені завібрував і брови злетіли вгору. Я прийняла виклик і здивовано сказала

— Артем Іванович?

— Так. Юля, я знаю що твій робочий день щакінчився але чи не могла б ти мені з дечим допомогти?

— Не знаю...я ж не довго у вас працюю. А з чим саме?

— Це не стосується роботи. Мій фінансист щось наплутав у звітах. Мені щойно прийшло повідомлення про перевірку. Схоже батько посприяв. Я тут ні чорта не розумію у всіх цих паперах. А фінансист у відпустці за кордоном. Допоможеш? Ясне діло за це буде додаткова плата

— Звичайно допоможу. Ви надішлете все на пошту?

— Ні, я заберу тебе. Це ж не проблема?

—Ні. Абсолютно ні.

Все ж виклик було скинуто і батько глянув на мене.

— Проблеми?

— Щось типу цього. Ти не проти якщо я поїду по роботі на декілька годин?

— Ні. Та й все ж це робота.

Напевно, чий небудь батько вже б розвів галас стосовно відїщду вночі не ясно чому і не ясно з ким. Але так як міц батько сам довго працював у підлітковому віці літом на базі куди могли викликати і вночі то він все розумів.

Я була у своїй кімнаті та заплітала волосся як почула стукіт внищу. Потім як двері відчинилися. Я одразу ж кинулася до вікна і зрозуміла що це Артем. Швидко завязавши високий звіст я схопила сумочку і пішла сходами на низ. 

— Артем Іванович, я готова. - сказала побачивши спину чоловіка на кухні.

— Юля, а Михайло вже чай готує — сказав батько розчаровано, — Артем Іванович, можливо робота за декілька годин не згорить?

Чоловік засміявся.

— Ні, думаю ці цифри не зчинять мітинг. Юля, можеш не смішити. 

— О, сідай Юля. А ми Артему Івановичу щараз твого пирога дамо спробуватм.

— Тільки давайте одразу домовимося. Я просто Артем. Ніякий Іванович.

— Ви мені вже подобажтеся. Знаєте, моя дружина, царство їй небесне ненавиділа ці довгі по-батькові. А більшість начальників за просте імя і звільнити можуть.

— Ні, що ви. Як на мене ці Івановичі Петровичі тільки життя ускладнюють. Мені просто подобається як Артем і всн. Швидко і просто. І до того ж всі люди рівні між собою. Навіщо ця офіційність. Вона тільки ставить якісь статуси. А вони зовсім не потрібні.

— Були б усі такої думки як і ви. Жилося б набагато легше. - я вперше бачила щоб батько настільки відкрито говорив з незнайомою людиною

У висновку ми через цілу годину вийшли з дому. І то, тільки через те що Артем глянув на годинник і сказав що напевно вже варто їхати чому я була щиро рада.

Ми вийшли з будинку і Артем весело підспівував собі якусь веселу пісеньку. Біля авто він помахав батьку і брату рукою пісдя чого ми відїхало.

— Вибачте,батько зазвичай не такий говірки. Він напевно вас затримав, - сказала я.

Чоловік посміхнувся.

— Юля, у тебе чудовий батько. І я б із задоволеням провів разом із ним іще один вечір.

Між нами запала не зручна тиша. У мене було запитання, але мені було страшно натиснути на якусь болючу для Артема тему і закінчити цю тишу більш неприжмною напругою.

Але все ж я не стрималася.

— Артем, модна вас дещо спитати? — я почала кусати свою губу.

Він кинув на мене швидкий погляд.

— Враження що ти заподізрюєш мене у вбивстві і хочеш про це спитати. 

Я мимозіть посміхнулася.

—  Мені просто страшно вас засмутити.

— Я сходий на людину котру можна за секунду засмутити?

— Здається ні.

— Тоді питай, здається і будеш щнати.

Я нервово видихнула.

— Я помітила що у вас із батьком трішки натягнуті стосунки. Ви можете звичайно сказати що це не моя справа і щоб я про це навіть не думала, але я погоддуся з вами бо це справді так...

— Ти хочеш спитати чому батько такий холодний до мене? Якщо кротко?- спитав він а я кивнула головою.

Артем напевно з хвилин пять мовчав і я готова була на зміну тему але...його голос мене здивував.

— Людина яку ти бачила у офісі це не мій рідний батько. Моя мати вбила його, коли мені було шість...

Дорогі читачі. Дякую всім хто читає цю історію та додає її до своєї бібліотеки. Також не забувайте про коментарі та зірочки, для мене це шалено важливо)