Розділ 12

Артем дуже ласкаво підвіз мене додому, тому я встигла приготувати вечерю перш ніж батько повернувся.

— Ти сьогодні скоро, — сказав він за вечерею.

Я знизила плечима.

— Начальник пішов скоріше. Сказав що мені немає сенсу сидіти в офісі якщо його немає. Тому я скоріше повернулася.

Мишко хмикнув.

— Я вже хочу з ним познайомитися 

Я вже хотіла сказати що вони бачилися, але прикусила язика. Батько ж про це не знає. Мій телефон у кишені завібрував і брови злетіли. Я прийняла виклик і здивовано сказала

— Артем Іванович?

— Так. Юля, я знаю що твій робочий день закінчився, але чи не могла б ти мені з дечим допомогти?

— Не знаю...я ж не довго у вас працюю. А з чим саме?

— Це не стосується роботи. Мій фінансист щось наплутав у звітах. Мені щойно прийшло повідомлення про перевірку. Схоже батько посприяв. Я тут ні чорта не розумію у всіх цих паперах. А фінансист у відпустці за кордоном. Допоможеш? Зрозуміло, що за це буде додаткова плата

— Звичайно допоможу. Ви надішлете все на пошту?

— Ні, я заберу тебе. Це ж не проблема?

— Ні. Абсолютно ні.

Все ж виклик було скинуто і батько глянув на мене.

— Проблеми?

— Щось типу цього. Ти не проти якщо я поїду по роботі на декілька годин?

— Ні. Та й все ж це робота.

Напевно, інший батько вже б розвів галас стосовно від'їзду вночі не ясно чому і не ясно з ким. Але через те, що мій батько сам довго працював у підлітковому віці літом на базі куди могли викликати й вночі то він все розумів.

Я була у своїй кімнаті та заплітала волосся як почула стукіт внизу. Потім як двері відчинилися. Я одразу ж кинулася до вікна і зрозуміла що це Артем. Швидко зав'язавши високий хвіст я схопила сумочку і пішла сходами на низ. 

— Артем Іванович, я готова. - сказала побачивши спину чоловіка на кухні.

— Юля, а Михайло вже чай готує — сказав батько розчаровано, — Артем Іванович, можливо робота за декілька годин не згорить?

Чоловік засміявся.

— Ні, думаю ці цифри не зчинять мітинг. Юля, можеш не смішити. 

— О, сідай Юля. А ми Артему Івановичу зараз твого пирога дамо спробувати.

— Тільки давайте одразу домовимося. Я просто Артем. Ніякий Іванович.

— Ви мені вже подобаєтеся. Знаєте, моя дружина, царство їй небесне, ненавиділа ці довгі по батькові. А більшість начальників за просте ім'я і звільнити можуть.

— Ні, що ви. Як на мене, ці Івановичі Петровичі тільки життя ускладнюють. Мені просто подобається як Артем і все. Швидко і просто. І до того ж всі люди рівні між собою. Навіщо ця офіційність. Вона тільки ставить якісь статуси. А вони зовсім не потрібні.

— Були б усі такої думки як і ви. Жилося б набагато легше. - я вперше бачила, щоб батько настільки відкрито говорив з незнайомою людиною

У висновку ми через цілу годину вийшли з дому. І то, тільки через те що Артем глянув на годинник і сказав що напевно вже варто їхати чому я була щиро рада.

Ми вийшли з будинку й Артем весело підспівував собі якусь веселу пісеньку. Біля авто він помахав батьку і брату рукою після чого ми від'їхали.

— Вибачте, батько зазвичай не такий говіркий. Він напевно вас затримав, - сказала я.

Чоловік посміхнувся.

— Юля, у тебе чудовий батько. І я б із задоволенням провів разом із ним іще один вечір.

Між нами запала не зручна тиша. У мене було запитання, але мені було страшно натиснути на якусь болючу для Артема тему і закінчити цю тишу більш неприємною напругою.

Але все ж я не стрималася.

— Артем, модна вас дещо спитати? — я почала кусати свою губу.

Він кинув на мене швидкий погляд.

— Враження що ти запідозрюєш мене у вбивстві та хочеш про це спитати. 

Я мимохіть посміхнулася.

—  Мені просто страшно вас засмутити.

— Я схожий на людину котру можна за секунду засмутити?

— Здається ні.

— Тоді питай, здається і будеш знати.

Я нервово видихнула.

— Я помітила що у вас із батьком трішки натягнуті стосунки. Ви можете звичайно сказати що це не моя справа і щоб я про це навіть не думала, але я погоджуся з вами, бо це справді так...

— Ти хочеш спитати чому батько такий холодний до мене? Якщо коротко?- спитав він, а я кивнула головою.

Артем напевно з хвилин п'ять мовчав і я готова була на зміну тему але...його голос мене здивував.

— Людина яку ти бачила в офісі це не мій рідний батько. Моя мати вбила його, коли мені було шість...

Дорогі читачі. Дякую всім хто читає цю історію та додає її до своєї бібліотеки. Також не забувайте про коментарі та зірочки, для мене це шалено важливо)