Розділ 11

-Доброго дня, Артем Іванович у себе?- я підняла погляд зустрічаючись із зеленими очима.

А тоді й сама піднялася та посміхнулася. На годиннику вже була п'ята вечора, а стосовно плану котрий у мене був — зустрічей вже не мало б бути.

-Ви записані на котру годину? Я не бачила вас у базі.

Чоловік, котрий на вигляд був і так не в гуморі ще більше спохмурнів.

-Мені не потрібен запис, щоб зустрітися із твоїм начальником.

Я припідняла брову. Самовпевнено. 

-Я розумію вас, але я також повинна робити все згідно з правилами. Зараз Артем Іванович вийшов зі свого кабінету. Ви можете зачекати на нього ось на цьому кріслі.

Я показала рукою на невеличкі два крісла та журнальний столик неподалік від моєї стійки. Чоловік схоже не був у захваті, але повернувся та покрокував туди. Я ж сіла на своє місце та набрала Артема. 

-Так Юля.

-До вас тут чоловік прийшов. Але він не записаний. - прошепотіла я, адже не хотіла, щоб відвідувач почув наче я щось від нього приховую.

-Що за чоловік? Опиши його.

Я важко видихнула. З набором слів для опису у мене не густо. Точніше слова є, але якби ж я могла все правильно описати.

-Ну він високий, а іще зі злими очима...

-Господи, це ж мій батько, — здається Артем важко видихнув, — Я геть забув про нього. Запропонуй йому каву або чай і проведи у мій кабінет. Я зараз буду.

Я скинула виклик та піднялася глянувши на чоловіка.

-Артем Іванович скоро буде. Пройдімо до його кабінету.

Чоловік здається важко зітхнув.

-Вічно його десь чорти носять. пробурмотів той здається сам собі, а я ж відкрила двері кабінету. 

Я ледь стримала своє здивування коли чоловік сів за крісло Артема. Ну, тепер я принаймні можу зрозуміти слова Колі щодо вечора.

-Можливо каву або чай?

Той глянув на мене наче і забув про присутність іще когось в кабінеті.

-Каву на кокосовому молоці з вершками та карамеллю.

Я не стримала свого здивування і мої брови злетіли.

-Не розумію чому ти й досі тут. - сказав чоловік, а я вже відкрила свій рот, щоб щось відповісти, але позаду почула кроки.

-Так, радий тебе бачити, — почула голос Артема, а тоді він пронісся повз мене, — Юля будь ласкава принеси нам два лате.

Я кивнула головою у знак згоди. Ну, лате так лате. Це вже не щось там на якомусь молоці з чортзна-чим. Я швидко спустилася на кухню, а тоді разом з двома чашками кави завдяки ліфту піднялася на гору. З коридору одразу ж почула підвищені тони.

- Цікаво, вона хоча б каву варити вміє? Саша була набагато краща.

- Тату, вона Моя секретарка, а не твоя. Це по перше. А по друге мені з нею працювати, а не тобі. А по третє, ти такий злий тільки тому, що вона поставилася до тебе як до звичайного відвідувача. Але тут я не можу зрозуміти як ти її засуджуєш, якщо вона тебе вперше побачила. 

Я постукала у двері та ввійшовши вловила на собі погляди присутніх. Поклавши дві чашки кави на стіл я вирівнялася.

- Потрібно щось іще? - спитала я дивлячись на Артема.

Той заперечливо похитав головою.

- Ні, дякую.

Я кивнула головою, а тоді вийшла. "Гість" також довго не затримався і через десять хвилин вони з Артемом вийшли з кабінету. Він глянув на мене таким поглядом, що я ледь стрималася, щоб не кинути йому щось колюче.

- Кава жахлива. Ти не протримаєшся тут понад місяць. Це я гарантую. Хоча...думаю Артему швидко набриднуть твої милі очка,  — сказав він, а тоді розвернувся та пішов.

Я здивувалася що Артем покрокував за ним. Хоча через декілька хвилин він повернувся і став прямісінько переді мною. Я ж уважно дивилася у комп'ютер.

- Юля, — сказав він тихо.

 Я підняла погляд.

- Я вас уважно слухаю.

- Ти ж не сприймаєш слова батька серйозно?

Я натягнуто посміхнулася.

- Які слова? Що я жахливо готую каву? Можливо він і має рацію.

Артем важко закрив очі та спер голову на руки.

- Ні, ти...не сприймай його слова серйозно. Я взяв тебе на роботу тому, що ти профі. А батько...йому ніхто ніколи не може сподобатися. Така він уже й людина. 

- Чому ви не попередили мене про його приїзд? Напевно, він вважає мене ще більшою дурепою що я сприйняла його за звичайного гостя.

Артем криво посміхнувся.

- Я і сам забув що він повинен приїхати саме сьогодні. Він буває тут тільки раз на два місяці. І то декілька хвилин. Так...щоб позлити мене та інших працівників.

Я криво посміхнулася.

- Почув би ваш батько як ви за нього відгукуєтеся.

Артем також засміявся.

- Він не мій рідний батько якщо вже про це. І...насправді у нас не такі хороші відносини як хотілося б. Тому, мої відгуки про нього точно не проблема. Ти ж не ображаєшся?

Я кивнула головою.

- Ні, я чула як ви відізвалися за мене. Вибачте напевно підслуховувати розмови це погано, але ваша розмова була надто гучною.

Артем посміхнувся.

- Весь мій батько. А зараз...відвезти тебе додому?
 Я спохмурніла та глянула на годинник.

- Ще тільки шоста. Дві години роботи попереду. 

Артем скривився.

- У мене більше немає зустрічей, я можу їхати додому. А якщо немає мене, то у тебе немає роботи. Тому збирайся, я відвезу тебе.

- Я можу й автобусом. Не правильно ж, — почала я, але бос мене перебив.

- Нічого не хочу чути. Юля, ти збираєшся і ми ідемо. Якщо я хочу тебе підвезти, я це зроблю. І без заперечень.

Я важко видихнула. Здається, мені неймовірно пощастило зі своїм начальником. Хоча ні...не здається.