Розділ 11

-Доброго дня, Артем Іванович у себе?-я підняла погляд зустрічаючись із зеленими очима.

А тоді і сама піднялася та посміхнулася. На годиннику вже була п'ята вечора, а стосовно плану котрий у мене був - зустрічей вже не мало б бути.

-Ви записані на котру годину? Я не бачила вас у базі.

Чоловік, котрий на вигляд був і так не в гуморі ще більше споїмурнів.

-Мені не потрібен запис, щоб зустрітися із твоїм начальником.

Я припідняла брову. Самовпевнено. 

-Я розумію вас, але я також повинна слідкувати інструкціям. В даний час Артем Іванович вийшов з свого кабінету. Ви можете зачекати на нього ось на цьому кріслі.

Я показала рукою на невеличкі два крісла та журнальний столик неподалік від моєї стійки. Чоловік схоже не був у захваті але повернувся та покрокував туди. Я ж сіла на своє місце та набрала Артема. 

-Так Юля.

-До вас тут чоловік прийшов. Але він не записаний. -прошепотіла я адже не хотіла щоб відвідувач почув наче я щось від нього приховую.

-Що за чоловік? Опиши його.

Я важко видихнула. З набором слів для опису у мене не густо. Точніше слова є але якби ж я могла все правильно описати.

-Ну він високий, а іще із злими очима...

-Господи, це ж мій батько, -здається Артем важко видихнув, -Я геть забув про нього. Запропонуй йому каву або чай і проведи у мій кабінет. Я зараз буду.

Я скинула виклик та піднялася глянувши на чоловіка.

-Артем Іванович скоро буде. Пройдімо до його кабінету.

Чоловік здається важко зітхнув.

-Вічно його десь чорти носять. -пробурмотів той здається сам собі а я ж відкрила двері кабінету. 

Я ледь стримала своє здивування коли чоловік сів за крісло Артема. Ну, тепер я принаймні можу зрозуміти слова Колі щодо вечора.

-Можливо каву або чай?

Той глянув на мене наче і забув про присутність іще когось в кабінеті.

-Каву на кокосовому молоці з вершками та карамеллю.

Я не стримала свого здивування і мої брови злетіли вгору.

-Не розумію чому ти і досі тут. -сказав чоловік а я вже відкрила свій рот щоб щось відповісти але позаду почула кроки.

-Так, радий тебе бачити, -почула голос Артема а тоді він пронісся повз мене, -Юля будь ласкава принеси нам два лате.

Я кивнула головою у знак згоди. Ну, лате так лате. Це вже не щось там на якомусь молоці з чорт зна чим. Я швидко спустилася на кухню а тоді разом з двома чашками кави завдяки лійту піднялася на гору. З коридору одразу ж почула підвищені тони.

- Цікаво, вона хоча б каву варити вміє? Саша була набагато краща?

- Тату, вона Моя секретарка а не твоя. Це по перше. А по друге мені з нею працювати а не тобі. А по третє, ти такий злий тільки тому що вона поставилася до тебе як до звичайного відвідувача. Але тут я не можу зрозуіти як ти її засуджуєш, якщо вона тебе вперше побачила. 

Я постукала двері і ввіййшовши вловила на собі погляди присутніх. Поклавши дві чашки кави на стлі я вирівнялася.

- Потрібно щось іще? - спитала я дивлячись на Артема.

Той заперечливо похитав головою.

- Ні, дякую.

Я кивнула головю а тоді вийшла. "Гість" також довго не затримався і через десять хвилин вони з Артемом вийшли з кабунету. Він глянув на мене таким поглядом, що я ледь стрималася щоб не кинути йому щось колюче.

- Кава жахлива. Ти не протримаєшся тут більше місяця. Це я гарантую. Хоча...думаю Артему швидко набриднуть твої милі очка,  - сказав він а тоді розвернувя та пішов.

Я здивувалася що Артем покрокував за ним. Хоча через декілька хвилин він повернувся і став прямісінько переді мною. Я ж уважно дивилася у компютер.

- Юля, - сказав він тихо.

 Я підняла погляд.

- Я вас увважно слухаю.

- Ти ж не береш слова батька всерйоз?

Я натягнуто посміхнулася.

- Які слова? Що я жахливо готую каву? Можливо він і має рацію.

Артем важко закрив очі та спер голоув на руки.

- Ні, ти...не сприймай його слова всерйоз. Я взяв тебе на роботу тому що ти профі. А батько...йому ніхто ніколи не може сподобатися. Така він уже й людина. 

- Чому ви не попередили мене про його приїзд? Напевно, він вважає мене ще більшою дурепою що я сприйняла його за звичайного гостя.

Артем криво посміхнувся.

- Я і сам забув що він повинен приїхати саме согодні. Він буває тут тульки раз на два місяці. І то декілька хвилин. Так...щоб позлити мене та інших праціівників.

Я криво посміхнулася.

- Почув би ваш батько як ви за ньогов відгукуєтеся.

Артем акож засміявся.

- Він не мій рідний батько якщо вже про це. І...насправді у нас не такі хороші відносини як хотілося б. Тому, мої відгуки про нього точно не проблема. Ти ж не ображаєшся?

Я кивнула головою.

- Ні, я чула як ви відізвалися за мене. Вибачте напевно підслуховувати розмови це погано але ваша розмова була надто гучною.

Артем посміхнувся.

- Весь мій батько. А зараз...відвезти тебе додому?
 Я спохмурніла та глянула на годинник.

- Ще тільки шоста. Дві години роботи попереду. 

Артем скривився.

- У мене більше немає зустрічей, я можу їхати додому. А якщо немає мене то у тебе неає роботи. Тому збирайся, я відвезу тебе.

- Я можу і автобусом. Не правильно ж, - почала я але бос мене перебив.

- Нічого не хочу чути. Юля, ти збираєшся і ми ідемо. Якщо я хочу тебе підвезти, я це зроблю. І без заперечень.

Я важко видихнула. Здається, мені неймовірно пощастило з своїм начальником. Хоча ні...не здається.