Розділ 8

Я прокинулася від надокучливого рингтону телефону. Потягнувшись, вимкнула будильник і встала. Робила все швидко і заучено. Спочатку ванна, тоді приготування сніданку, а тоді я вже заклякла, адже справа ускладнилася. Я стояла перед своєю шафою. Одягнути щось легке, чи перший тиждень дотримуватися ділового стилю? Я важко видихнула. Тобто вибір зараз базувався над

- Зручний одяг у котрому я відчуватиму себе вільно, а іще легко і мені буде не жарко

або ж

- Тісний, зовсім не зручний для мене образ, але зате відповідний професії.

Ну, вибір був очевидний і вигравав перший варіант, але чому я зараз стою біля дзеркала у білій майці, червоній спідниці у стилі олівець із сонцезахисний кремом не маю поняття. Волосся я зібрала у красиву гульку, а макіяж був максимально простим і єдине що виділялося це губи котрі були у тон спідниці. Закінчивши з кремом, щоб не згоріти дорогою до компанії, а тоді назад я взула кросівки. Хоча б щось зручне. Зійшовши на низ зіткнулася із братом. Вчора я і забула про його кімнату, а щойно згадала.

- Ти в кімнаті прибрав?

- І тобі доброго ранку сестричка моя улюблена. Ти на роботу?

Він оглянув мене і я бачила як його губи скривилися коли він наткнувся на взуття.

- Перевзутися? - спитала я.

Брат потер свою шию.

- Знаєш, я не розуміюся у цих ваших дівчачий штучках і не хочу розумітися це точно, але напевно кросівки до цього всього не дуже підійдуть. Тим більше чорні.

Я важко видихнула і розвернулася, щоб перевзутися. Красівки почекають свого моменту.

- На плиті їжа, іди поснідай, - гукнула я з другого поверху.

Сподіваюся, батька не розбудила. У своїй кімнаті я знайшла все ж вчорашні босоніжки та взула їх. Можливо, ноги й голову не скручу. Хоча...було б там що крутити. До зупинки я вже ішла швидко щоб не спізнитися на автобус.

Рівно о 07:59. Еліна посміхнулася мені і сказала що Артема Івановича іще немає. Я з полегшенням видихнула і підійшла до ліфта. Нервово почала натискати на кнопку. Чорт, в мене одна хвилина. 11 поверх. Але все ж на своє робоче місце я сіла тільки о 08:02. Щойно я поставила сумку на спинку, як почула кроки зі сторони сходів. Одразу ж випрямилася як струна.

- Доброго ранку. Юля. - привітався із посмішкою Артем.

- Доброго, Артем Івано...- я затнулася коли він різко змінився у вигляді. Точно - Артем.

Я швидко виправилася і він посміхнувся.

- Так набагато краще. Якщо хтось прийде, то попередь мене перш ніж він зайде.

Я кивнула головою.

- Так. я читала умови й Еліна мені все пояснила, - сказала я.

Чоловік посміхнувся.

- І як? Знайшла щось написане дрібненьким шрифтом десь у самій середині куди б ніхто не дібрався.

Я не стримала посмішки.

- Насправді, ні. Мені варто перечитати?

- Думаю, ти не знайдеш там нічого цікавого. Хорошого робочого дня, Юля.

Я кивнула головою.

- Дякую, і вам також.

Він посміхнувся і зайшов у кабінет. Я сіла на крісло і відкинулася на спинку. М'яке. Це добре, тоді рука потягнулася до монітора. Робочий телефон поруч задзвонив і я прийняла виклик, згадуючи слова котрі вчора вивчила.

- Адвокатська компанія "Закон". Приймальна Кондратюка Артема я вас уважно слухаю.

- Чудово виконуєш роботу, новенька. Принесеш мені кави? - почула я голос Артема і стукнула себе рукою по чолі.

Чорт. Точно. Еліна казала що якщо горить зелена кнопка, то це хтось з офісу телефонує.

- Дивися, бо з роботи разом із синяками повернешся, я люблю Лате з молоком.

- Звичайно ж. Зараз принесу. - відказала я і виклик скинувся, а я піднялася і роззирнулася.

Звідки він знає, що...точно. Кабінет тягнеться коридором і хто проходитиме, то побачить скло котре тягнеться від стелі до середини стіни. Артем помахав рукою і я посміхнулася і підняла свою. Він точно не схожий на суворого боса. І точно не на адвоката. Адже здається цей чоловік надто оптимістичний і веселий для таких значень.

Я взяла свій телефон і підійшла до ліфта з якого вийшла на шостому поверсі. Попередньо я перевірила план будівлі котрий вчора надіслала Еліна. Я б без неї точно нічого не змогла. Вона виявилася дуже комунікабельною і веселою людиною. Хоча...здається тут всі такі.

Я підійшла до кавомашини. На поверсі не було більше нікого крім мене тому я почала шукати у шафках Кружку. І нарешті знайшовши поклала під машину і зробивши декілька маніпуляцій дивилася як гаряча кава опиняється у кружці. Сучасні технології, непогана штука.

- Ти новенька напевно, - я аж підскочила і схопилася за серце.

- Ой, вибач не хотів налякати.

Я повернулася і побачила високого чорнявого чоловіка. Він був у піджаку через що я зрозуміла що він - скоріше за все з групи адвокатів. Справді, а хто тут іще працює як не адвокати?
- Вибачення прийняті, - відповіла я. - І так, я новенька.

Чоловік посміхнувся і простягнув руку.

- Я Коля.

Я потиснула його руку

- Юля.

Почувши тихий писк я повернулася і побачила що кава готова. Тому я потягнулася до неї.

- Була рада познайомитися, можливо іще колись зустрінемося. - сказала я, а чоловік посміхнувся.

- Неодмінно. Офіс не такий уже і великий.

Я хмикнула.

- Боюся, що у вашому розумінні великий офіс. Тут 11 поверхів, тому для мене це достатньо багато.

Чоловік посміхнувся.

- Це ще нічого не означає.

Я посміхнулася і все ж пройшла повз нього і стала біля ліфта натиснувши на кнопку. Повернувшись побачила що чоловік дивиться на мене спершись на стійку. Він посміхнувся, а я зрозуміла що прибув ліфт і зайшла в середину.

Я постукала перш ніж зайти у двері. Артем сидів за столом і тримав у руках папери. Я поставила збоку горнятко кави і рушила до виходу.

- Дякую, - сказав він коли я була біля дверей.

Я посміхнулася і повернулася до свого місця. Тут вже побачила що комп'ютер ввімкнувся і набрала Еліну, щоб та пояснила всю систему роботи. Коли я все засвоїли то згадала про каву. Тому піднявшись я покрокувала до входу і зайшла. Артем стояв біля вікна розмовляючи з кимось телефоном. Я підійшла до столу, щоб забрати Кружку і спохмурніла зрозумівши що він до неї вже і не торкався.