Розділ 2

Я підлила одну з троянд, і почула прихід клієнта. Повернувшись до дверей побачила милу молоду жіночку.

- Доброго дня. - привіталася я до неї та одразу ж стала за прилавок.

Зараз я була у чорних шортах та білому топі. Бандана міцно тримала моє руде волосся у високому хвості. Жінка навпроти була ж у легкій жовті сукні на бретельках з вирізами на спині та талії. Давно в нас не було таких…панянок.

- Доброго. Можна попросити вас про букет? - спитала вона.

- Звичайно ж. У нас є великий вибір квітів. Які у вас побажання?

Вона оглянула сад.

- Можна? - спитала вона показуючи на територію з трояндами.

- Звичайно ж. Проходьте.

Жінка довго кружляла між трояндами, тоді ліліями а опісля ромашками. За нею прийшла іще одна жінка, і я обслужила її, адже панянка сказала, що хоче іще подумати. Незабаром вона повернулася, і сказала незвичне для моїх вух прохання.

- У вас надто багато квітів. Я б забрала всі. Але це буде надто багато. Тому…чи не моли б ви скласти букет на свій смак?

Я розгубилася.

- А для кого букет?

- Не важливо. Візьміть всі квіти, котрі б ви хотіли покласти. Без обмежень.  Якщо можна звісно.

Я посміхнулася їй.

- Так. Звичайно ж можна.

Насправді, я зійшлася на її думці що взяла б усі квіти звідси. Враховуючи, що батько незабаром виставить цей квітковий магазин-сад на продаж. Мені найменше хотілося прощатися з цим місцем. І цим я, скоріше за все пішла у маму.

Незабаром букет був готовий. Моїм фаворитом стали троянди. Вони завжди мені подобалися. Такі колючі, але одночасно і ніжні всередині. Шипи я ніколи не обрізала, тому віддаючи букет попередила жінку.  Вона оплатила букет та вийшла, обережно тримаючи квіти. Сівши у чорний мерс, троянди разом з покупцем поїхали. Вперше, за весь час моєї праці тут, хтось попросив зробити букет на власний смак. Зазвичай це були сказані квіти, або ж обмеження. Алергія на якісь, або ж не подобається певний колір а тут… А чому мене це хвилює? Я повернулася до прилавку і почула,що мій телефон розривається від дзвінка. Подивившись на екран побачила ім’я постійної клієнтки.

Робочий день закінчився і я замкнувши вхід, пішла до власного будинку котрий був на сусідній вулиці. Там, як завжди одягла домашні капці і фартух. Моє життя було настільки передбачуване, що напевно у разі загрози,  одного дня слідкування вистачило б для розуміння всього життя.

Сьогодні я вирішила напекти дерунів, тому не гаючи часу пішла чистити картоплю. Я адже почала ї натирати як вхідні двері зачинилися. Поглянувши на годинник зрозуміла, що це брат прийшов бо батько попереджав про своє запізнення на вечерю.

І справді, незабаром руда голова брата зазирнула у двері.

- Що робиш?

Я важко здихнула.

- Вечерю готую. Як в тебе день пройшов? - брат ввійшов на кухню та став напроти столу та мене.

- Та як завжди. З хлопцями містом гуляли.

- Сподіваюся ти пообідав нормально, якщо вдома тебе не було.

- Так. Я ж не маленький уже, Юля.

- Ой. - сказала я і не стримавшись щипнула його за щоку.

- Ну Ю-ю-юль. - він забрав шматочок картоплі з щоки. Я переможно посміхнулася.

Картопля дотерта і я взяла з  холодильника яйце.

- Тобі допомогти? - спитав брат.

Я подивилася на нього і посміхнулася.

- Ні. Хіба, якщо маєш бажання то можеш рибу почистити.

Брат посміхнувся  та підійшов до холодильника витягаючи з відти щуку.

- Чому ти готуєш рибу, якщо не переносиш її?

Я скривилася як брат взяв ніж розрізаючи живіт і виймаючи всі нутрощі. Мене ледь не вирвало.

- Вам із батьком вона подобається. Інколи, заради людей котрих любиш можна і потерпіти.

Я повернулася назад до своїх дерунів.

- Тільки чисти, будь ласка, обережно. А то луска по всій кухні щоб не була.

Незабаром брат уже справився з цим річковим створінням.

- Юля, а можна я сам її приготую? - спитав він.

Я знизила плечима.

- Якщо хочеш - готуй. Батько і так завжди каже що в мене вона виходить як трава.

Брат посміхнувся.

- А це тому, що я ходжу з ним на риболовлю а ти ні. Тому і не знаєш наш секретний інгредієнт до цієї рибульки.

Вже за годину на кухні стояв запах запеченої риби та дерунів. Батько прийшов о пів дев’ятій і ми, як завжди сіли за стіл. Я поставила тарілку з дерунами, фруктами, салатом та рибу. З гарніру був горох.

Батько, як рибак скептично дивився на приготовану щуку, адже в мене вона завжди ніяка. Як він висловився одного разу, що-що а рибу жінці не можна довіряти. Але, все ж батько попри свою засторогу (одного разу готуючи цей делікатес я забула, що плавники потрібно відрізати) і з любові до мене відрізав шматочок на пробу. Я уважно слідкувала за його руками.

- Ти готувала? Невже щось велике сталося? - спитав він.

Я ледь посміхнулася.

- Тебе врятував Михайло. Це він готував рибу. Тому можеш їсти, думаю плавок там уже не знайдеш і кісток також.

Не те, щоб я зовсім не вміла готувати рибу. Ні. Якщо принести мені почищену з супермаркету я приготую. А ось жива річкова котру приносить батько після риболовлі це мій страшний сон. По перше, я надто чутлива до них і ніколи не можу позбавити життя якщо вона подає його ознаки. А по друге я просто не вмію її розбирати. І сьогодні Мишко мені чудово в цьому допоміг. Батько і брат швидко з’їли всю рибу я ж втрималася як завжди. Ми уже закінчували вечірню трапезу як у двері подзвонили. Я глянула на годинник. Хто може так пізно прийти? Друзі б попередили, з сусідів навряд чи…

- Я відчиню. - сказав брат і встав з-за столу.