Глава 9: Тінь вибору. Між світами

Темрява навколо здавалась живою. Аліса стояла на межі — між сном і реальністю, між життям і чимось іншим. Усе, що вона знала, розсипалося, як попіл на вітрі. Серце калатало, а думки змішувались в хаотичну круговерть. Влас стояв поруч, мовчазний, немов тінь її рішень.

— Якщо я повернуся… — голос тремтів, — я помру? Моє тіло… що з ним буде? А ті, хто мене любить? Вони… вони пам’ятатимуть?

Він глянув на неї довгим, тяжким поглядом. В його очах — ніби відбитки зірок, темні і глибокі.

— Якщо ти обереш реальність, твоє тіло прокинеться. Але все, що ми пережили… залишиться тут. Ти забудеш. А твій розум пояснить усе як дивний сон. І твої рідні — вони й далі любитимуть тебе, але ніхто не знатиме, як близько ти була до… іншого боку.

— А якщо я залишусь? — її голос майже зламався.

— Тоді ти забудеш той світ. Твій час там завершиться. Для них — ти заснеш назавжди. Але ти залишишся тут. Зі мною. Станеш частиною цього світу… нашого світу. І більше не буде снів. Буде лише ми.

Аліса сіла на камінь біля краю світлої стежки. Тінь дерева хиталась над нею. В голові змішались голоси подруг, сміх на парах, дотик бабусиних рук… І — очі Власа, його дотики, спогади, що розкривались як шепіт її істинної суті — Лади.

— А моє тіло? Якщо я залишуся тут… я помру в тому світі? — вона дивилася просто в очі.

— Твоє тіло засне. Безболісно. Душа обере свій дім. Але рідні страждатимуть… деякий час. І поступово спогади про тебе стануть м’якими. Як спогад про щось світле… але далеке.

Мовчання знову опустилось між ними. Влас не наближався, не тиснув. Просто був поруч. Він уже пройшов це. І вибрав її. Знову. І знову.

— Я не знаю, що правильно… — прошепотіла вона.

— Ніхто не знає. Але я знаю, що ти не одна. І що я чекав тебе вічність, Ладо… А тепер просто прошу: вибери серцем.

Аліса заплющила очі. І світ навколо затих, чекаючи її рішення…
— Чому я не можу вибрати обидва світи? — тихо запитала Аліса, дивлячись йому просто в очі. Її голос тремтів, у ньому лунала надія, відчай і водночас страх почути відповідь.

Влас зітхнув. Його погляд був глибоким і темним, як ніч за межами світу людей.

— Бо ти — не створіння обох світів, — м’яко мовив він. — Душа не може роздвоїтися. Якщо залишишся тут — твоє тіло в людському світі помре. Якщо повернешся — тебе більше не буде тут. Пам’ять про тебе в серцях тих, хто любив, залишиться… але буде змінена. Люди не здатні зберігати спогади про те, чого не можуть зрозуміти.

Аліса відчула, як серце стискається. Як би вона не намагалася тримати себе в руках, всередині все ламалося. Вона стояла на межі — між тим, ким була, і ким могла стати. Між тим, що знала, і тим, що тільки почала відкривати.

— А якщо я відмовлюсь від обох світів? — прошепотіла вона, майже нечутно.

Влас підійшов ближче і ніжно торкнувся її обличчя.

— Тоді настане порожнеча. А порожнеча — це не життя. І не смерть.

Тиша обволікла їх, наче м’яка ковдра. І тільки десь у глибині себе Аліса почала відчувати — рішення наближається. І від нього залежить усе.