Глава 7: Палаюче пробудження

Вечір опускався на місто, огортаючи кімнату м’яким пурпуровим світлом свічок. Влас повільно наблизився до Аліси, його руки ніжно торкалися її шкіри, ніби відкриваючи її світ по частинах — від шепотів по плечу до легких поцілунків на ключицях і зап’ястях.

Він цілував її поволі, залишаючи сліди тепла на кожній дюймі тіла, спускався губами по шиї, до грудей, де зупинився на м’якій шкірі, від якої у Аліси тремтіли коліна. Вона ввібрала кожен його дотик, ніби це була мова любові, що звучала без слів.

Їхні очі зустрілися, і в тиші між ними палахкотіла пристрасть. Влас повільно зняв з неї останні бар’єри — одяг і сумніви, залишаючи лише відвертість і бажання.

Коли він ніжно ввійшов у неї, час наче зупинився. Відчуття переповнювали — тепло, близькість, довіра. Кожен рух був дбайливим і разом з тим сильним, як обіцянка, яку не можна порушити.

Вони були один для одного і пристрастю, і домом, їхні тіла розповідали історію кохання, що жила крізь віки. Аліса, захоплена хвилею відчуттів, тихо простонала його ім’я:

— Влас...

Це було не просто ім’я — це був ключ до їхнього минулого і майбутнього, слова, які зливалися з диханням, пульсом і гармонією.

Палаюче пробудження їхніх душ і тіл стало початком нового розділу, де пристрасть і кохання плелися в єдине ціле, сильніше за все інше.Влас притулився до неї щільніше, відчуваючи тепло її тіла, що відгукувалося на кожен його дотик. Його руки ковзали вздовж її спини, ніби шукали найпотаємніші куточки, де можна залишити свій слід. Аліса віддавалася цьому почуттю, кожен рух наповнював її ніжністю і силою водночас.

Він піднімав її на руки, притискав до себе так близько, що здавалося, їхні серця б’ються в унісон. Їхні губи шукали одне одного знову і знову, то ніжно, то з пристрастю, що змушувала забути про все навколо.

Кожен поцілунок Власа був як обітниця — м’який, але сповнений сили, він ніби промовляв: «Я тут, я з тобою». Його пальці торкалися її, наче вивчаючи мову тіла, кожен шепіт, кожен подих був як нова нота у мелодії їхнього кохання.

Вони зливалися в одне ціле, кожен рух ставав ритмом, що пульсував в їхніх венах. Аліса відчувала, як пристрасне тепло розтікається по всьому тілу, а його близькість дарує відчуття безпеки, якого вона так довго шукала.

І в цей момент, коли світ навколо зник, залишаючись лише у шепоті дотиків і палаючому подиху, вона прошепотіла його ім’я, ніби молитву, ніби ключ до їхньої долі:

— Влас...
Аліса прокинулася різко, ніби вирвана з глибини сну. Її груди стримано підіймалися від пришвидшеного дихання. Тіло ще зберігало солодку млість, а шкіра – відлуння його дотиків. Її губи досі пам’ятали смак Власа, і здавалось, що щойно вона насправді була з ним, у тому іншому світі, де межа між снами й реальністю тане.

— Влас… — прошепотіла вона ще раз, ніби хотіла повернути той момент. Але кімната була тиха. Реальна. Самотня.

Сон… Але такий живий. Її серце ще калатало, а на шкірі — гусяча шкіра. Цей сон був іншим. Глибшим. Вперше вона не лише бачила, а й відчувала. І якось… пам’ятала. Вона знала його, навіть не знаючи як. Його руки, його дотик, його дихання — все здавалося знайомим, рідним.

Аліса сіла на ліжку, притискаючи коліна до грудей. Її старе ім’я – Лада – знову спливло в пам’яті. Немов це було ім’я тієї, яка належала йому. І той сон… Це не був просто прояв підсвідомості. Це було щось більше.

— Що ти намагаєшся мені сказати, Влас?.. — прошепотіла вона в темряву.

За вікном шелестів вітер, а в серці залишалося нове — пульсуюче — відчуття: її життя змінилося. І більше нічого не буде, як раніше.