РОЗДІЛ 1. ПОВЕРНЕННЯ ДО ТИШІ

Марла 

Вік:26

Професія: архітекторка-реставраторка старовинних будівель 

Походження: виросла без матері, батько був театральним художником (загинув при дивних обставинах)

Характер: мовчазна, глибоко чутлива, з дитинства відчуває дивні зв'язки з минулим, має схильність до нав'язливих снів

Зовнішність: має темне, кучеряве волосся, бліду шкуру та зелені очі. Ходить в чорному, завжди з перстнем батька.

Марла приїхала до міста під вечір- коли його вулиці вже почали тьмяніти під вагою туману. Дощ не падав, але повітря було вологе , мов подих за кулісами: важкий, запилений, ніби саме місто здавна забуло,як дихати на повні груди.

Театр стояв на пагорбі- чорна пляма на фоні сірого неба. Старий, обгорілий фасад наче дивився просто на неї- без вікон, без обличчя, лише з великою раною замість головного входу. Її не зустріли ні таблички, ні охорона, лише скрипунв замок на хвіртці, і ворота повільно відчинилися самі по собі.

Вона вступила всередину- і звук їх кроків одразу загубився в порожнечі. Театр мовчав. Не вітали їх ані миші, ані пил. Лише порожні стіни, покриті слідами колишнього вогню, дивилися на неї- немов глядачі, що ніколи не залишили своїх місць.

Марла пройшла далі, в центральний зал. Все було покинутим, але надто... правильним. Немов хтось постійно підтримував цей безлад у точній формі. Шнур на завісі був натягнутий, куліси не скручені, а підлога- хоч і потріскана- вільна від сміття.

• Дивно- прошепотіла вона

І в ту ж мить позаду, на балконі, щось клацнуло 

Вона різко обернулась. Там- нікого. Лише тонкий рух повітря і напівзатулине світло крізь розбите вікно. Її серце стислося, але страх не прийшов. Лише знайоме тремтіння в грудях, як тоді, коли вона вперше торкнулася старої афіші, де було стерте ім'я головного актора.

Цей театр- не був порожнім. І вона знала це. Відчувала.

І коли вона піднядась на сцену, підійшла до центру- побачила щось, що їх зупинило.

На підлозі- попіл. Свіжий. У центрі попелу- одна, єдина, ідеально збережена темно-червона троянда.

Марла не торкалася квітки. Вона лише стояла, дивлячись на неї. Занадто чиста. Занадто жива для місця, де все давно згнило або згоріло. Вона вклонилася трохи нижче, аби роздивитися краще: пелюстки мали ледь відчутний блиск, а в повітрі над ним стояв запах- не квітковий, а димний.

Схоже на кадило. Або на останні секунди перед задушливим полум'ям.

• Хтось грається- прошепотіла вона, але голос здавався чужим.

Позаду знову клацнуло. Вже ближче

Вона повільно випросталася, але цього разу не обернулася. Страх був- не панічний, в інший. Глибокий, повільний, мов вода, що підступах до шиї. Цей театр не був мертвий. Він чекав. Він тримав дихання.

У їх голові спалахнули уривки батькових заміток:

"Цей простір дивиться. Він не закритий, він зачекав на когось".

"Тіні тут мають звички".

Марла вийняла із сумки ліхтар, та просвітила за куліс. Прожектор вирізав із темряви мотлох: мотузки, частину ляльки, розбите дзеркало. Нікого.Але коли вона повела променями назад, вона дещо помітила: на балконі висіла афіша, пожовкла і здерта по краях.

На ній- обличчя чоловіка, знайоме, майже стерте, але шрам на губі вирізнявся навіть крізь час

Марла вдихнула повітря- різке, як поріз, і швидко погасила ліхтар.

Вона згадала сон. Давній, невиразний, але повторюваний.Театр, її кроки в порожнечі, і голос- тихий, низький, що шепоче ім'я... її ім'я

Вона не хотіла зізнатись, але саме цей сон привів їх сюди. Не відрядження, не робота, не пам'ять про батька.

Марла.

той самий голос як шепіт з-під завіси, вимовив її ім'я тепер. Не голосно. Не чітко. Але достатньо, щоб вона здригнулася.

Марла повернула голову, і цього разу він був там.

На протилежному боці сцени, у тіні, мов статуя, стояв чоловік.

Високий, темноволосий. Обличчя майже не помітне, але очі, чорні, ніби вирвані із самої нічної глибини.

Його руки були схрещені, рухів не було. Тільки мовчання

Марла не відчула страху, вона відчула.. завершення. Як у сні, що весь час повертається до тієї ж межі.

• Ви..

Почала вона, але не знала, що саме спитати

Хто він?

Що він?

Чому вона знала його обличчя?

Чоловік зробив крок у перед, його голос був, холодним, низьким, і точним.

• Ви запізнились на виставу