РОЗДІЛ 7

 Завершивши усі справи вертаюся додому. Сьогодні день авансу. Тішуся мов дитина. Я дуже люблю гроші. Ще більше люблю їх витрачати на милі серцю дрібнички. На серці чомусь неспокійно. Воно немов передчуває щось. Якісь важливі зміни повинні відбутися сьогодні. В цей похмурий та дощовий вечір. Я боюся так різко змінювати власне життя. Коли як не зараз?  

Опинившись в квартирі перевіряю чи зачинені вхідні двері і не роздягаючись падаю на ліжко. Сльози душать мене. Зарившись в подушку починаю ридати. Давно не було так лячно. Як прийняти ці зміни? І головне зрозуміти себе. Усвідомити нарешті, що живу саме зараз. Потім не настане. Я не хочу більше втрачати себе як особистість. Одного разу таке трапилось. Тепер точно цього не допущу. Знайду в собі сили боротися за власне щастя та благополуччя. Досить з мене повчань і примар минулого. 

Пролежавши так деякий час несподівано для себе заснула. Знову опинилася на балу поруч з незнайомцем. Вірніше з Захаром. Сьогодні ми не танцювали, а гуляли парком. Захар розповідав про себе. Я слухала запамувавши подих.Тоді він вперше поцілував мене. Жодні слова не передадуть ту бурю емоцій , яка вирувала в моїй душі. Жоден поет не передасть так тонко усі порухи людської душі. 

- Зоряно ви маєте дочекатися мене у своїму світі. Від цього залежить наше майбутнє. Пообіцяйте це. 

- Захаре я обіцяю дочекатися вас у своєму світі. Понад усе прагну зустріти вас наяву. Мені набридли сни. Мені осточортіло очікування. 

- Зоряно я роблю це заради нас. Потерпіть ще трохи. Прошу вас не гніватися на мене. Я сам цьому вже не радий. Через вас втратив спокій. 

-А я - через вас. Тож ми квити.- усміхнулась йому і прокинулася від звуку будильника. А щоб його. 

Знову чекати. Я не витримаю. Це вже занадто. Безсило опустилася на подушку. Добре,що сьогодні нема необхідності виходити на підробіток. Можу побути наодинці зі своїми власними думками.