РОЗДІЛ 1

Як можна не любити літо.? Це питання не давало мені спокійно заснути вночі. Нічна прохолода замінила денну спеку. Хотілося вийти на вулицю дихаючи свіжим повітрям. Навколо ні душі. Тільки я і слабке світло вуличних ліхтарів. Місто в якому я живу називається Вольвичі. Звідки така назва з'явилася і коли - невідомо. Пошукала в неті трохи інформації про нього. Нічого цікавого. 

Мене звати Зоряна Тесленко. Мені 31.  Вище середнього зросту коротко стрижена синьоока шатенка. Люблю коли на мене звертають увагу на вулиці. Особливо чоловіки. Через спеку доводиться довше сидіти вдома. Ще й роботи нема як на зло. Хоча зло тут мої марні спроби усе контролювати навколо. 

А так хочеться рванути на море. Байдуже як. Головне побувати там. Ще мрію про справжній бал - маскарад. Лиш кохання не шукаю. Надто боляче було в минулому, примар якого досі не позбулась. Не варто мене жаліти чи заспокоювати фразами, що все ще попереду. Погляньте правді у вічі - це не так. Реальність завжди вносить корективи в наші плани і тому вони не здіснюються або здійснюються як болючий урок. Іноді занадто болючими бувають ці уроки. Я тут не для моралізаторства чи повчання. 

Підпрацьовую в магазині одягу. Дохід, правда, невеликий. Вистачає хіба на комуналку, продукти, поповнення мобільного та стрижку. Що взяти з маленького міста? Та при цьому мрію про нездійсненне- про фінансову незалежність і свободу дій. Навчитися любили себе більше, ніж усіх чоловіків, які з'являтимуться в моєму житті. Я вільна пташка. Та попиту нема.