Розділ 46.

Фелісія

Через шум та ажіотаж під час свята, мені довелося покинути залу, щоб хоча б трохи вдихнути свіжого повітря. В коридорі повітря було значно більше, і пульсуючий біль в скронях одразу зник. 

Я навіть думала розслабитися, але почула чиїсь швидкі кроки. 

Поглянувши праворуч, я побачила Емілі. На ній була проста біла сорочка до колін, а на ногах туфлі човники. Волосся їй відстригли до каре, щоб воно не заважало і щоб не витрачати на них час. 

Вона геть на себе не схожа. 

- Фелісія! - Спочатку вона мала досить жалюгідний вираз обличчя, але тоді її погляд опустився на мою сукню. Я важко видихнула, розуміючи, що нічого доброго ця зустріч мені не обіцяє. 

- Ти маєш звертатися до мене Леді Фелісія або Леді Роксар. Не думала, що ти так швидко забудеш етикет. - Я помітила як затіпалася її брова від моїх слів. 

- Я… Леді Фелісія допоможіть мені. Я… Я не хочу жити в Академії! Ц-цілителі… Вони випробовують на мені нові методи лікування… Ц-це дуже боляче… Я не хочу… Будь ласка, допоможи! Я ж розповіла тобі правду про батька. Я… Я ж допомогла тобі… - Вона наближалася до мене повільно, ніби кожен крок давався їй надто важко. 

- Допомогла? Не пригадую такого. В будь якому випадку, це рішення суду. - Я вже наполовину повернулася до дверей, коли вона закричала:

- Я НЕ МОЖУ ТАК БІЛЬШЕ! ТИ… - Вона часто і уривисто дихала, а тоді подивилася на мене не кліпаючи. Зовсім. Від її крику я здригнулася, як від удару блискавки. - ТИМОЯСЕСТРАТИМАЄШМЕНІДОПОМОГТИЯСКАЗАЛАТОБІПРАВДУЯНЕХОЧУБІЛЬШЕЛІКУВАННЯ! ЯЗДОРОВАУМЕНЕВСЕДОБРЕМЕНІНЕТРЕБАЛІКУВАННЯ!!!! - Я перелякалася не на жарт. Емілі виглядала, як справжня божевільна. 

- Фелісія, тобі погано? Я чув… - Деміан визирнув з-за дверей і одразу насупив брови. - Що тут відбувається? 

Я навіть слова сказати не могла. Мені здалося, що якщо я відведу від неї погляд, вона кинеться на мене, як лев на здобич. 

- ДОПОМОЖИ! БУДЬ ЛАСКА, ПРИПИНИ ЦЕ. МЕНІШКОДАЗАУСЕЩОЗРОБИЛАПРОБАЧПРОБАЧПРОБАЧПРОБАЧПРОБАЧПРОБАЧ… - Деміан схопив мене за руку і завів собі за спину, поки я дрібно тряслася. 

- Емілі, тут скоро будуть цілителі. - Вона одразу замовкла і почала озиратися на всі боки, як загнена в пастку здобич. - Ти ж не хочеш, щоб вони тебе забрали до цілительського крила? - Вона подумала зовсім трохи, тоді ніби почула, якийсь звук, вона здригнулася і побігла геть. 

- Ти як? - Я відчувала, що тремтіла, але намагалася взяти себе в руки. 

- Нормально. Не очікувала її зустріти. Духи, я знала, що вона в Академії, але все одно не очікувала з нею зіштовхнутися. - Смикнувши ногою, щоб позбутися тремтіння. 

- Тобі варто буде поговорити з ректором. Здається їй стало гірше, нехай переведуть її в інше місце. - Я вдихнула і видихнула. 

- Так. Але пізніше. Пішли назад, ще багато хто хоче з тобою поговорити. 

- Якщо ти починаєш з мене кепкувати, отже ти в нормі. - Я посміхнулася йому, слідкуючи за тим, як він відкриває переді мною двері. 

***

Морена

- Що значить ви її переводите? Чому? Я її мати, ви спочатку мали сказати мені! - Юнак, який займався її лікуванням, кривився як від головного болю, але все ж відповів. 

- Ваша дочка надто агресивна і несповна розуму. Її переводять в іншу цілительську організацію, де їй зможуть надати допомогу. 

- Але ж за неї треба платити! У мене немає грошей, щоб платити за її лікування! - Це все виглядало так ніби хтось спеціально це підставив. Щоб повністю знищити наш рід! Так не можна! Не можна так зі мною! 

- Тоді влаштуйтеся на роботу і оплачуйте лікування доньки. Перепрошую, мене чекають інші пацієнти. 

Він пішов, просто розвернувся і пішов собі…

За рішенням суду, я і Емілі були повністю на утриманні Академії… У нас не було потреби працювати. Але тепер нас виганяють, а отже… Тепер у мене не буде ні житла, ні грошей, ні ліків, ні лікування для доньки…. 

Я спробувала зробити глибокий вдих, аби упорядкувати думки, але не вийшло. 

- У Фелісії Роксар була така розкішна сукня на балу! - В коридорі повз мене проходили адептки, які обговорювали це.

- Я ніколи не думала, що такий холодний фіолетовий, буде так гарно виглядати! - Я озирнулася на них, але вони вже пройшли повз мене. 

- А те коштовне каміння?! Ми з мамою були сьомі в черзі, коли обговорювали дизайни суконь! А скільки ще після нас було людей! 

- О так! Але прикраси у Фелісії не менш гарні ніж сукні! 

Фелісія… Фелісія… Фелісія! Все через неї. Через неї і її батька. Зруйнували моє життя! І якщо його ще вдалося якось здихатися, то від цієї одні проблеми! Спочатку народилася, потім створювала купу проблем, потім втекла до Роксарів, а тепер ще і її ім'я у всіх на вустах! 

Так не піде! Вона має мені відплатити! Хоча б за те, що я не вбила її ще в утробі! 

***

Фелісія

Як це добре, просто полежати в ліжку. Нікуди не йти, нічого не робити. Принаймні найближчі три дні точно! А там можна починати готуватися до Зимовий змагань з полювання! Треба буде підготувати матеріали… Та й на копальню було б добре заїхати… 

Сьогодні посплю трохи довше…

***

Ми з Деміаном йшли вулицею до мого ательє. Йому треба пошити костюм на полювання, тому по дорозі ми ще й обговорювали з ким і як треба розмовляти. І як йому взагалі потрібно поводитися на цих змаганнях. 

- У мене погане передчуття… - Він все продовжував це говорити, поки я закотувала очі. 

- Все буде добре. Змагання будуть відбуватися на території Імператриці, навіть якщо вона щось і зробить, буде очевидно що це сталося за її участі. Вона не стане так ризикувати своєю репутацію. 

- І все одно у мене погане передчуття. Тобі обов'язково туди йти? 

- Обов'язково. - Трохи втомлено сказала я, і заклякла на місці, коли побачила, хто стоїть біля входу в ательє. Морена. 

- Що таке? - Деміан прослідкував за моїм поглядом, і важко набрав в легені повітря. - От трясця. Що їй від тебе треба? - Якби ж було так важко здогадатися.