Розділ 45.

Теоран

- Якщо тільки швидко. - Деміан закрив книгу і склав руки за спиною, повертаючись до мене. 

Звідки він бере цю пихатість? Всі знають про його становище в імператорській родині, перед ким, як не перед Роксарами він має вистелятися, аби отримати нашу підтримку. 

- Ну звісно… А що, ти кудись поспішаєш? Не до моєї сестри часом? - Деміан злегка прищурився. 

- Навіть якщо і так, я не маю вам звітувати. Якщо це все, то я піду. - Він кивнув, розвернувся і пішов. 

Я наздогнав його раніше ніж встиг зрозуміти це. Схопив його за плече і змусив повернутися до мене. 

- Напівкровний виродок… - Прошипів я йому в лице, і ледь не здригнувся від його погляду. Він дивився на мене, як хижак на здобич. - Не смій повертатися до мене спиною! 

- А не то що? - Так само прошипів він. 

О, я б багато що зробив. Якби тільки не Фелісія! 

- Тобі варто було б не забувати, де твоє місце. Ти лише наполовину наш, інша половина в тобі гнила. - Я не зміг не вишкіритися та взяти його за одяг, аби він краще зрозумів мене. - Ти виродок всієї імператорської родини. Тобі не зійти на престол, і дружба з моєю сестрою тобі не поможе. 

- А хіба вона тобі сестра? - Виплюнувши ці слова мені в лице, він скинув мої руки з себе. 

Він… знає… Про Фелісію? Як багато?!!

- Тобі краще слідкувати за своїми словами! - Продзвенів дзвінок, який і заглушив мої слова. 

Важко видихнувши, я провів рукою по волоссю, щоб трохи прийти до тями. Ця ситуація загалом виводить мене з себе. 

- Ця розмова не завершена. - Кинув йому і пішов до кутка, аби вийти до сходів. Але там стояла Фелісія. 

І я справді міг би подумати, що вона щойно прийшла, якби вона не дивилася на мене, як на майбутню жертву вбивства. 

- Ф…Фелісія… Ти довго на сходах стоїш? 

- Від слів "напівкровний виродок". - Її крижаний, навіть беземоційним голос, вдарив по нервах і я здригнувся. 

Не встиг я нічого сказати, як вона піднялася на одну сходинку і поклала мені на плече руку. Фелісія зашепотіла наступне:

- Якщо ви з Лео дійсно плануєте стати головою Роксарів, вам варто розуміти, що Роксари за будуть яких обставин підтримуватимуть Імператора та його рішення. - Від розуміння ситуації мене кинуло в жар. 

- Август ставленик Імператриці, тому єдине правильне рішення для всіх Роксарів, зробити з Деміана найкращого кандидата на престол. - Вона проводила вже відхилившись від мого, але дивлячись мені прямо в очі. - Навіть, якщо ти й вважаєш таких, як ми, виродками, це не означає, що ти можеш нехтувати політичним балансом та йти проти порядку встановленими нашими предками. 

Я дивився на неї і не розумів, де ми виказати себе. В який момент вона усе зрозуміла? Як в п'ятнадцять років вона може бути такою? Вона знає наші плани і наші кроки наперед. Ніби це все дитяча гра, а не політичні бої, де навіть дорослі легко програють! 

Як Зурель її вчив, що вона стала такою… небезпечною. 

***

Фелісія

- Вибач за це. Ти не мав цього вислуховувати. - Я дійсно почувалася винною, хоча і не знала чому. 

- Все нормально. Я не вперше і не востаннє це чую. - Він підняв книгу з підлоги, та обтрусив з неї пил. - Хіба ще дають дзвінки? Зараз же канікули. 

- Сьогодні так. У старших курсів здача наукових робіт. - Я поглянула на небо. Вперше за декілька днів не йде сніг і світить сонце. Звісно, від снігу трохи сліпило, але погода була чудова. 

- Не хочеш покататися верхи? Погода чудова, та й я такими темпами перетворюся на ходячого мерця, якщо просижу в кабінеті ще хоч трохи. 

- Тобі так подобається їзда верхи? - Я кинула на нього запитальний погляд, на що він потис плечима. - Ти завжди пропонуєш проїхатися верхи, от я й подумав. 

- Я почуваюся дуже впевнено на коні. Це зручніше ніж їздити в кареті. - Раптом мені в голову прийшла ідея. - Ти ж зараз політику читаєш? - Деміан кивнув, а я посміхнулася. 

- Сьогодні ніякої політики. Як я раніше про це не подумала! - Ледь втримавшись аби не стукнути себе по чолу, схопила його за руку і потягла до сходів. 

- Куди це ми?

- Ми йдемо піднімати твій культурний рівень. На святкуванні нового року ніхто не говоритиме про політику, а от про культурну спадщину, ще й як! 

***

Новий рік

Прибігли від Мони після закриття ательє, роздачі зарплатні з премією і наданням законної відпустки, я залетіла в свою кімнату, щоб встигнути підготуватися до свята. 

Мона пошила мені фіолетову сукню довжиною до підлоги. На спині була шнурівка з білих стрічок, але ніякого корсету! Я не виходила б цілу ніч в корсеті ще й з купою людей поруч. 

Спідниця від стегон розширювалася, але не сильно. Квадратний виріз на сукні оголював ключиці і дозволяв одягнути Сльозу Зірки на золотий ланцюг. Сукня була однотонна, без вишивки і комбінації з іншими матеріалами. Вузькі, довгі рукава виглядали витончено, за рахунок гострої форми на плечах. Маленькі діаманти були пришиті прямо на сукню, змушуючи їх сяяти як всіяне зірками нічне небо.

З волоссям довелося погратися. Я прибрада волосся від лиця і заплела в дві ажурні коси, які закріпила білою стрічкою. Решта волосся, хвилями спадали до талії. 

До останнього тягнула, щоб не надягати підбори, але чого не зробиш заради вільного і багатого життя. 

Покрутившись перед дзеркалом, переконалася, що все саме так, як і має бути. Зробила глибокий вдих і видих, відчуваючи, як потрохи наздоганяє паніка. 

На цьому балу усе почнеться. Після цього шляху назад не буде. Або перемога, або смерть…. Бо я сильно сумніваюся, що Імператриця залишить мене живою. Але її тут не буде. В будь якому випадку, я не можу бути готовою до всього…

В двері постукали. Я відчинила двері і посміхнулася, побачивши Деміана. Він одягнувся в мій костюм. Комбінація білого і фіолетового, а враховуючи, що його костюм як і мій повністю вишитий діамантами, це були парні костюми. 

- Дуже гарно виглядаєш, Фелісіє. 

- Ти теж. Як відчуття? Ти мабуть уперше носиш на собі вартість половини від цієї Академії. - Я вийшла з кімнати і закрила двері.