Розділ 40.

Фелісія 

Привели Зуреля. Хоч він і був все ще одягнений у дорогий аристократичний одяг, я знала, що це ненадовго. Його посадили за мармуровий стіл навпроти столу прокурора, який вже встиг розтягти усі папери по поверхні стола. 

- Також прошу впустити сторону обвинувачення, Ваша честь. - Легкий уклін голови від Судді і вартові зникли за дверима. 

Я згадала нещодавню розмову зі "стороною обвинувачення". 

Я знала, що маркіз Форіан не з тих, хто стане мені відмовляти, але і причин погоджуватися (на його думку) в нього немає. 

- Фелісія, я вже й так багато зробив, коли промовчав про твоє прізвище в Академії. - Ми гуляли його садом на території маєтку, що було для мене трохи незвично. Та й тут легко підслухати… Добре, за наявності бажання будь де можна підслухати. 

- Навіть якби ви й сказали, то нічого не змінилося б. Теоморі і Роксари рідня. Це все можна перекрити справами сім'ї, тим паче, що я вспалкувала зовнішність і винятковість у Роксарів. - Маркіз зупинився і поглянув на мене спантеличено, а тоді ледь стримуючи посмішку сказав:

- Ти змінилася. В дитинстві ти була не такою. - Я ввічливо посміхнулася:

- Коли я зустріла в Академії вашого сина, він сказав те саме. - Після короткої паузи я запитала вже більш холодним тоном:

- Ви всі ці роки нормально спали? 

- Перепрошую? - Я опустила погляд на квіти, які розквітли в цій теплиці… 

- Я ні. Мені щоночі снився один і той самий кошмар. Що я знову забула щось з того, що мені веліли вивчити і батько в черговий раз карає мене за це. Голодом. Холодом. Самотністю. 

- Фелісія, мені справді шкода… 

- Ні. - Він почав вибачатися, та я його перебила, хоча і чула, що він говорить це щиро. - Вам не шкода. Якби ви справді вважали це не правильним, ви зробили б щось, щоб мені допомогти. Ви ж нічого не зробили. І тепер я розумію чому. - Шатен насупив брови, але не став нічого заперечувати. Я полізла до сумки і дістала товстезну папку з документами. - Ось причина. Ви теж були причетні до казнокрадства, як і мій батько, тому боялися, що якщо ви щось почнете робити, то втопитеся разом з ним. І я вас розумію. Ризикувати благополуччям цілого роду заради чужої дівчинки це… Безглуздо, і навіть смішно. Тому я прийшла з наступною пропозицією. - В лівій руці я запалила вогонь, а в правій продовжувала тримати документи. - Якщо ви, маркізе Форіане, висунете звинувачення проти Зуреля Теоморі щодо казнокрадства і вбивства, якщо зробите в суді усе аби підтвердити його винуватість, я знищу на ваших очах документи, які є єдиними доказами вашої причетності до фінансових махінацій. 

- Маркіз Форіан, Ваша честь. - Високий широкоплечий шатен увійшов всередину з високопіднятою головою. 

Коли він приймав мою пропозицію він виглядав… заінтригованим. Я його вразила. Це добре. Те, що він погодився набагато краще. 

Суддя перевірив чи всі на своїх місцях і попросив прийти Корону. Через декілька хвилин до залу суду зайшли четверо. 

Першим був Імператор Фрідріх же Ромаріаро. Блондин з коротко підстриженим волоссям у модну зараз зачіску. Смокінг, який він одягнув я впізнала одразу. Мій костюм. З останньої колекції. Темно-зелений костюм в комбінації з чорними шкіряними вставками на манжетах та комірі. Також в комплекті до цього костюму була брош з діамантом і сріблом у вигляді сонця. 

Все. Якщо Імператор з'явився на публіці в моєму одязі, моє ательє після цього суду всі аристократи роздеруть до останньої сукні.  

З ним під руку зайшла Імператриця. Вона була відома своєю красою, а також рідкісним кольором волосся. Мідним. Звісно з моїм воно і в порівнянні не стоїть, але це вважається еталоном краси. На відміну від Імператора, вона була в сукні не мого пошиву. Вузька сукня-русалка, ніжно блакитного кольору, підкреслювала всі принади жінки. Я чула, що вона екстравагантна жінка, але ж не настільки? V-подібрий вираз на грудях, хоч і був перекритий мереживом, але все ще приковував погляд до того, на що джентльменам витріщатися не можна. Спина теж була перекрита мереживом і плюс, Імператриця накинула на плечі шаль з суцільного мережива. На шиї масивні прикраси, і маю визнати - жодного діаманта. 

Не хоче платити мені гроші за те, від чого сама очікувала отримувати прибуток? Дуже смішно. 

За ними увійшли хлопці. Август був одягнений в білий костюм, від чого у мене звело щелепу. В цьому приміщенні надто багато білого. Дратує. А ось Деміан вчинив правильно, одягнув костюм кольору кави з молоком. Він виглядав вишукано і невимушено. Те що треба, для таких заходів. 

Вся імператорська сім'я сіла на місця за спинами Судей, щоб спостерігати за усім трохи згори. 

Імператриця мала нудьгуючий вигляд, її чоловік був зібраний і важко сказати, що саме він відчуває. Август виглядав так, ніби скоро почнеться його улюблена вистава в театрі, а Деміан спокійно спостерігав за усіма і лише ледь помітно кинув погляд на балкон. 

Я не змогла не посміхнутися. Знає, що я не змогла б не бути присутньою. 

- Прокуроре, можете починати! - В залі стояла гробова тиша, і тільки було чути як чоловік підходить до столу Зуреля. 

- Пан Зурель Теоморі, вам були висунуті звинувачення за статею 371 кримінального кодексу про фінансові злочини. Ви ознайомилися зі звинуваченнями? - Поряд з Зурелем сидів наш… його адвокат. 

- Мій підзахисний ознайомлений зі звинуваченнями, і тому хоче наголосити, що він з'явився до суду, аби довести свою невинуватість, Ваша честь.

- На підставі наявності доказів, які нададуть обидві сторони, це стане відомо. Прокуроре, продовжуйте. - Я зробила глибокий вдих і видих, поки говорив Суддя. Це буде довго. 

***

- …Враховуючи усе вищесказане, а також базуючись на документації про отримання прибутку та сплати податків, з огляду на подальше запобігання скоєння таких злочинів, просимо Суддю про вирок розміром в п'ять років роботи на копальнях або десять років позбавлення волі, з повною конфіскацією майна. У мене все, Ваша честь. - Прокурор вклонився Судді, який щось уважно записував та майже не звертав увагу на те, що відбувалося. Моє серце билося об ребра, бо я розуміла, що саме зараз станеться.