Розділ 36.

Фелісія

- Перепрошую, але я не дуже вас розумію. Ви хочете поговорити на одинці зі злочинцями? - Деміан на мене дивився точнісінько так само, як і керівничий. Як на божевільну. 

- Саме так. Мені є що їм сказати. До речі, з вами у мене теж буде розмова, але вже після. - Очі чоловіка забігали, але він спробував посміхнутися. 

- Добре, якщо ви так бажаєте…

- Не бажаю. Наказую. Як власниця і ваша начальниця. Мені не потрібен ваш дозвіл.- Деміан переводив погляд з мене на чоловіка і назад, але мав абсолютно відсторонений вираз обличчя.

Ми сиділи в манюсінькому кабінеті, заваленому різними папками з паперами та коробками. 

Деміан пішов зі мною, просто щоб вчитися. Коли читаєш підручники це одне, а коли бачиш і чуєш на власні вуха це зовсім інше. 

Вартові повели нас до зали, яка більше була схожа на закинутий сарай для худоби. 

Чоловіки різного віку стояли рядами, рівномірно по всій території. 

- Залиште нас. - Вартові вирячили на мене очі, та коли побачили, що я підняла брову в німому запитанні, вклонилися і пішли за двері.

Коли двері зачинилися, я подивилася на їхні обличчя. Усі виглядають хворими, кволими, надто худими. 

- Я пришла для того, щоб вислухати, що вас не влаштовує тут. Не знаю, хто був вашим колишнім господарем, але це вже не важливо. Тепер ваша господарка я. Фелісія Роксар. У вас проблеми, скажіть мені. У вас пропозиції, скажіть мені. У вас скарги, скажіть мені. - Вони мовчали, тому після короткої паузи я продовжила. - Ніхто не каратиме вас за те, що висловите свою думку. На це раби мають право. - Декілька чоловіків перезирнулися. - Можливо, вас збиває з пантелику мій вік. Можу вас запевнити, що я тверезо дивлюся на світ. Серед вас є країді, ґвалтівники, навіть вбивці. Мене не цікавить ваше минуле, але вас самих має цікавити ваше майбутнє. Будете мені вірні, матимете усе, що потрібно для комфортного життя тут. Що саме ви можете мати, вирішує господар, тобто я. Лікування, смачна їжа? Теплий, зручний одяг? Комфортне місце для сну? Це все можна отримати, якщо виконувати мої прохання. Якщо я попросила вас, а ви відмовилися не страшно, я попрошу когось іншого, але ви проґавите можливість, отримати щось натомість. І моє перше прохання, висловитися з приводу того, яку їжу ви хочете. Почнемо з цього. 

Якийсь час було тихо. Я чекала. Деміан дивився на це все мовчки. 

Врешті дехто вкирикнув:

- Рибу! - Я злегка посміхнулася, а тим часом на нього хтось рикнув:

- Яка до демонів риба! М'ясо! - Після цього полилися решта голосів, які злилися в один великий гул. 

***

Коли ми вийшли з того сараю, я дістала з кишені невеличкий блокнот з олівцем і почала записувати поки не забула:

Риба

М'ясо

Нормальний хліб

Суп, а не вариво з гілок

Чиста вода для пиття в будь який час

Овочеве рагу

Макарони з томатним соусом

Випічка

- Навіщо це? Ти витрачаєш зайві гроші. Вони цього не заслуговують. Вони злочинці, ти сама це сказала. - Закривши блокнот і поклавши його назад в кишеню, продовжила йти, поглядаючи на хлопця. 

- Як я вже казала тобі раніше, комусь дуже потрібно ця копальня, а враховуючи усе, що відбувалося на Аукціоні, це цілком вірогідно буде Імператриця. Тому через деякий час на мене спробують подати до суду. 

- Що? - Я здивовано подивилася на нього. Це теж треба пояснювати? 

- Аристократи до зуду у сраці не люблять суди. Знаєш чому? - Він задумався, поки я ледь не підсковзнулася. 

- Тому що вони не люблять розголошувати свої особисті справи? 

- Ні. Тому, що на таких судах присутні усі члени вищого суспільства. Тільки те, що тебе викликали до суду, катастрофічно псує твою репутацію. Дуже часта практика, коли твої ділові чи політичні партнери припиняють вести з тобою усілякі справи на час розгляду судової справи. 

- Тоді чому ти така спокійна? - Ми зайшли в кімнату керівничого, але його там ще не було. 

- Тому що буде дуже легко вивернути ситуацію на мою користь і навпаки, підняти мій авторит, а не зіпсувати. Усі знають, коли саме я заволоділа цією копальнею, тож просто надавши документи про те, наскільки тут стало краще, я залишуся в виграші. Це звісно, якщо на мене подадуть в суд. Якщо це дійсно Імператриця, і вона дійсно не збирається мене недооцінювати, то вона пошле когось, щоб дізнатися про ситуацію на копальні. Якщо ж вона побачить, що вона не в виграшному положенні, вона не стане нічого робити перший час. 

- Тобто ти перестраховуєшся? Не надто багато клопоту задля того, що може і не статися? - Я серйозно подивилася на принца і сказала:

- Статися може будь що, будь коли і будь з ким. Перестраховка, запасний план на усі можливі випадки, підкуп, залякування - я використовуватиму усі методи, які тільки можна і ні. Так, деякі з них не законні, але ти справді думаєш, що всі аристократи святі? Між ними корупція, змовини, інтриги, замовлені вбивства. Навіть ті, хто є членами однієї фракції готові перегризти один одному горло за першої ж можливості. Думаєш вони не вчинять так з іншими? Іноді просто захисту не достатньо. Потрібно добивати, бо є такі, хто не зупиняться поки ти їх не знищиш повністю. 

- Я… розумію. 

- Боїшся щось робити? - Він різко поглянув на мене, все ще стоячи посеред кімнати, поки я розвалилася на стільці за столом. - Поки що тобі нічого не треба робити, Деміане. Зараз роблю тільки я.

В кабінет ввалився Вілфрід. Захеканий, червоний і переляканий. 

- Леді Фелісія… - Я посміхнулася. 

- Сідайте. В ногах правди немає. - Чоловік трохи розгубився, але швидко зібрався і сів на місце для гостей. Деміан зайняв місце біля стіни, обпершись спиною на нею.

- Про що ви хотіли поговорити? 

- Про собак. - Від моїх слів обидва чоловіків втратили дар мови. - Ви думаю знаєте, що собаки дуже віддані тварини. Вони і полювати можуть, і з дітьми спільну мову знаходять, і будинок охороняти можуть… і при пошуці мертвого тіла знадобляться. - Вілфрід побліднів.