Розділ 33.

Фелісія

Побачивши Емілі, я злякалася від того, що на декілька секунд перед очима все поплило, а у скроні запульсував біль. 

Зробивши глибокий вдих, відчула як все знову прийшло в норму.

Вона не прийшла б сюди просто так. Їй щось треба. Але для усних інших, вона звичайна відвідувачка… Бісить…

- Леді Емілі. - Вона повернулася до мене і здивовано огледіла мене з ніг до голови. 

Точно, вона ж сидить вдома, а тому не бачила мого одягу. 

Вузькі теплі штани білого кольору, коротка сукня трохи нижче коліна, поли і рукава, якої вишиті синіми та зеленими нитками у формі пташок та листя. Поверх цього ще надягається біле пальто, але в приміщенні воно не доречне. Волосся я зібрала в елегантний пучок з декількома маленьким косичками. 

- Фелісія! - Вона яскраво посміхнулася і підійшла до мене, розставивши руки для обіймів. Я кинула погляд у вікно і побачила, що там стоять лицарі Теоморі і ніяково зиркають в наш бік. Все зрозуміло. 

До того, як вона встигла мене обійняти я відступила назад на декілька кроків, показуючи, що нам варто зберігати дистанцію. Поруч були ще покупці, вони поки що зайняті покупками, але ніколи не знаєш, що утне Емілі.

- Вам щось потрібно? Якщо ви плануєте придбати щось з нашого асортименту, то Пані Мона з радістю вам допоможе підібрати під ваш… - Договорити я не змогла, бо Емілі зігнулася навпіл від сміху. 

Вона сміялась заливисто, так ніби я щойно розповіла щось до непристойного смішне…

В цей момент мені хотілося добряче її вдарити, аби вона замовкла і нарешті навчилася поводитися гідно на людях. Я відчувала, що тепер на нас дивилися усі присутні. Відчувала їх погляди і чула, як вони перешіптувалися. Та не змогла нічого розібрати з того шуму. Його заглушувало колотання мого серця. 

Вона прийшла щоб зіпсувати мою репутацію? Сказати чи зробити щось, щоб інші припинили купувати…? 

- Духи, Фелісія, ти така смішна, я прийшла не за одягом! - Іронічно продовжувала вона, поправивши рюш на корсеті. Вона підходила ближче, а я ледь змушувала себе стояти на місці, аби не відступати від неї, як загнена в пастку жертва. - Я прийшла, бо мені є що тобі сказати. - Вона підійшла достатньо близько, щоб прошепотіти наступне: 

- В тобі тече брудна кров, ти знала? 

- Що…? - Я майже спитала про що вона говорить, але вчасно зробила ледь помітний вдих, але брови розсупити не змогла. - Ви прийшли поговорити? - Не даючи їй відповісти, пішла до свого кабінету і продовжила:

- Так би й сказали. Прошу вас. - Відчинила перед нею двері, а Емілі саркастично посміхнувшись пішла всередину. 

Я встигла перехопити зтурбований погляд Мони, але навіть знаку ніякого подати не змогла. У мене ледь вистачало сил аби змусити легені скорочуватися. 

***

Емілі

- А ти не погано нажилася на Роксарах. - Я сіла на диван, залишивши Фелісії місце в кріслі, але вона вирішила сісти за робочий стіл. Пихате стерво. 

- Про що ти хочеш поговорити? - Її голос як завжди холодний і твердий, але це мене навіть веселить. Врешті вона не зможе залишатися такою холоднокровною, коли дізнається правду. 

- Та ось, я дещо знайшла. Думала, що тобі стане цікаво. Зрештою, ми стільки років прожили під одним дахом. Я не могла проігнорувати це.

Я полізла у сумочку і дістала звідтіля той лист, який забрала у мами. Він був трохи пом'ятий через нестримний гнів мами. Добре, що хоч не порвала. 

Простягнувши лист Фелісії, помітила, як вона закотила очі та підійшла до мене, щоб забрати листа. 

Я не могла стримувати посмішки, не в такий день. Начхати, навіть якщо ця посмішка саркастична або зарозуміла. 

Фелісія надто різким і грубим рухом забрала і мене листа, що я навіть злякалася на коротку мить. Ця червоноволоса пішла назад до столу, і тільки сівши почала читати. 

Я пильно спостерігала за її реакцією, та не помітила нічого з того, що очікувала. Ні шоку, ні болю, ні відчуття жаху… Не було нічого на що я очікувала. 

- Виявляється ти в нас нагуляна. Позашлюбна. Незаконнонароджена. Байстрючка… - Фелісія засміялася. 

Спочатку тихо затряслася від сміху, а тоді голосно щалилася сміхом. Навіть взялася за живіт і відкинулася на спинку стільця. 

Чому вона сміється? Чому вона не злиться? Не плаче? 

- Ох, перепрошую… - Вона подивилася на мене лише на мить, а тоді знову залилася сміхом. 

- Це вже ні в які ворота! - Я схопилася на ноги від гніву. - Що такого смішного?! - Я майже зривалася на крик, а це дівчисько продовжувало сміятися. 

- Добре… - Вона зробила вдих аби заспокоїтися і глибокий видих, все ще тримаючись за живіт. - Добре… Що ж… Враховуючи, яку новину ти мені принесла, можна на ти. - Сарказм і пихатість в її голосі повністю вибили у мене землю з під ніг. - По-перше, де докази, що це написав саме коханець Пані Теоморі? Якби такі речі сприймали серйозно, - вона недбало підняла листа і повела його по повітрю. - То кожного другого вже б за щось посадили. По-друге, навіть якщо і припустити, що мій батько не Пан Теоморі, це не змінює мого зв'язку з родом Роксар, бо так чи інакше, а вийшла я саме з утроби Морени. По третє, навіть, якщо і сприймати цей лист серйозно, і уявити що я не належу до роду Теоморі, то ти, Емілі, автоматично стаєш єдиним нащадком Теоморі. А отже можеш забути про шлюб за коханням. - Фелісія відсунула стільця і обійшла стіл підходячи до мене. - У тебе немає ні знань, ні навичок, ні талантів аби керувати родом після смерті твого батька, а отже він підбере для тебе чоловіка, якому він довірятиме і якому зможе довірити справи роду. І це точно буде не вродливий юнак з великими статками. Тож про щасливе життя ти можеш забути. І четверте. - Вона стояла навпроти мене, схрестивши руки на грудях. - Якщо я позашлюбна, то де гарантії, що і ти дочка Теоморі? - Я витріщилася на неї, не розуміючи, як їй завжди виходить обертати ситуацію на свою користь. 

- Божевільна. - Прошипіла я, не в силах себе стримувати. Мене в прямому сенсі трясло від гніву...