Розділ 31.

Фелісія

Аннабель привезла з собою декількох лицарів Роксарів, що значно полегшило нам задачу. Ми передали їм чоловіків. Аннабель обіцяла розібратися з цим, але у мене все одно залишилося стійке враження, що Пан Роксар про це дізнається і тоді я отримаю на горіхи. 

Але це буде потім. 

Зараз треба розібратися з ділянкою. Дякувати Духам, після нападу в мені таки прокинувся здоровий глузд і я вирішила більше не бродити тут вночі.

Проте тепер зі мною Аннабель і хлопці… Це трохи змінює ситуацію. Коли вони поруч, мені трошки не пособі. Не хочеться сказати чи зробити зайвого в їх присутності. Врешті решт, за їхніми спинами стоїть Пан Роксар… Не хотілося б мені мати з ним справу, особливо якщо я й винна. 

Ступаючи в сніг, ми дійшли до того самого жовтого паркану. Величезний, як три мене висотою, і не дерев'яний як я уявляла, а кам'яний. Всередині мене затріпотіла надія, що таки там щось варте моєї уваги. Бо як інакше пояснити те, що на мене напали і намагалися викрасти документи… Тільки тим, що там дійсно знаходиться щось до демонів коштовне. 

На вході стояли вартові, які перевірити наші документи і пропустили всередину. Коли переді мною відкрився цей вид, я ледь не загубила свою нижню щелепу.

Копальня. 

Величезна копальня і близько тисячі людей працюючих тут. 

Я була готова розплакатися від щастя. Це не жовтий, а "золотий паркан", що говорить про те, що тут тримають злочинців, яким присудили замість ув'язнення роботу на копальнях. 

Духи, я не знаю кому з вас мені дякувати, але я дуже вдячна. Дякую. Дякую. Дякую.

- Хто тут керівничий? - Я спитала у вартового, який проводив нас до входу в саму копальню. 

Та він лише кивнув мені за спину. Я озирнулася і побачила чоловіка, який біжить до мене тримаючи якісь папки в руках. 

- Вітаю, Пані. Я Вілфрід Цойрен, керівничий над копальнею 148-Д. Дуже радий познайомитися. - Він звертався не до мене, а до Аннабель і це було зрозуміло. Навіть, логічно. 

- Перепрошую, але не я власниця копальні, а моя донька, Фелісія Роксар. - Чоловік перевів на мене здивований погляд, а тоді схилив голову і приніс свої вибачення. 

- Я розумію. Тож як вже було озвучено, я стала власницею цієї копальні, а тому хотіла б побачити звіт про роботу копальні. - Чоловік був русявий, навіть трохи молодий для цієї роботи. 

- Так, звісно. Якщо пройдемо в мій кабінет, то я зможу надати вам повний звіт щодо видобутку діамантів. Хоча маю визнати, в минулому році продуктивність впала через сильну захворюваність…. 

Я ледь крізь землю не провалилася. 

Діаманти! 

ДІАМАНТИ! 

ДІАМАНТИ!

О Духи… Та я ж стала найбагатшою жінкою в Імперії! 

****

Аннабель Роксар

Лице Фелісії, коли вона почула "діаманти", треба було бачити. Мені здалося ще секунда і вона кинеться розціловувати Вілфріда від щастя. 

Коли сказали про жовтий паркан, я була майже повністю впевнена, що це буде копальня. Але щоб діамантова…

Як не подивися, а коли тато дізнається він не спустить з Фелісії очей. Тепер вона офіційно найбагатша людина в імперії, а враховуючи нічний інцидент, то все може піти не так рівно, як хотілося б. 

На аукціоні було декілька людей, які намагалися заволодіти цією ділянкою. Можна подумати, що це пересічні аристократи, у яких просто вистачило б на це грошей. Але цю земельну ділянку виставили на аукціоні, і в оголошенні було сказано про "землю", як ніби це був сигнал, чи вказівка. 

Враховуючи, що ні я, ні тато про це нічого не знали, це могла бути лише одна людина з необхідною владою для цього. 

Імператриця. 

Скоріш за все вона хотіла, щоб аристократи з її фракції викупили копальню на своє ім'я, а вона скоріш за все виділила кошти на її придбання. Враховуючи апетити імператриці, сума за яку збиралися купити ділянку не така вже й велика. Втрата такої суми з бюджету не сильно похитне ні авторитет корони, ні економічну стабільність імперії. 

Вона збирається нарощувати свій вплив, аби посадити сина на престол, а принц Деміан, хоч нічого й не робить, все одно виглядає перешкодою на її шляху. Хоч і позашлюбний, він все ще син Імператора, і це достатньо зрозуміти лиш поглянувши на нього один раз. 

Я поглянула на радісну Фелісію, яка розмовляла з Вілфрідом, розпитуючи його про деталі. Не змогла втриматися від усмішки. Впевнена, що вона замучає його питаннями що і як. Але… 

При думці про це, я не змогла зберегти посмішку. 

Якою вона стане, коли я скажу їй, що вона позашлюбна? 

***

Пан Роксар

- Діамантова копальня? - Як щось подібне мого опинитися в руках у такої маленької дівчинки? 

- Так. Вона була така рада. Я ще ніколи не бачила її такою щасливою. - Аннабель світилася з середини, говорячи про Фелісію, а не міг не задуматися. 

- Що з тими, хто напав на Фелісію? - Аннабель одразу змінилася в обличчі, стала холодною і зібраною. 

- Один з них сказав, що їм були потрібні лише документи. Їм прийшло декілька листів з пропозицією викрасти їх. Сказали, коли і де має опинитися Фелісія. Вони очікували, що вона з'явиться вранці, але аж ніяк не вночі… І вони не думали, що вона буде такою вправною в бою. 

Аннабель думала про щось, щось її тривожило. Вона завжди ставала тихою, коли занурювалася в думки і не хотіла цим ділитися. Так було, коли помер мій зять…

- Аннабель… Є ще щось? - Она підняла на мене встиводений погляд, а тоді піднялася з крісла і пішла до вікна, обійнявши себе руками. 

Вона не поспішала говорити. Дивилася кудись далеко і думала. 

Я теж замислився. 

Фелісія - незаконнонароджена дитина, яка мала стати головою роду Теоморі, перейшла на бік Роксарів, відкрила свій бізнес, а тепер єдина власниця діамантової копальні, яку намагалася анонімно привласнити Імператриця.

Ця дівчинка підросте трохи і навіть мене за пояса заткне. 

- Я не знаю, як сказати Фелісії про її батька. - Я повернув голову до дочки, яка так в продовжувала стояти біля вікна, тільки тепер вона гризла свого великого пальця.