Розділ 28.

Фелісія

Прибігли назад до Академії, я тільки й могла думати про те, як вмовити Аннабель. Хоч вона і ставилася до мене добре, але це не означає, що вона готова дати мені велику суму грошей. Врешті решт, це гроші! Просто так гроші ніхто не дає, а мені запропонувати нічого. І коли це я вирішила, що вона аж настільки добре до мене ставиться? Ніколи не знаєш, чи люди насправді раді тобі чи просто прикидаються, бо не знають чого очікувати. 

Я ходила по кімнаті з одного кутка в інший, постійно поправляючи рукава сорочки. 

А може вдягнути сукню? Аннабель подобається, коли я вдягаю сукні, може… 

Різко мотнувши головою, я відкинула ці думки. 

Ні! Це вже геть лицемірство. Вона знає, що я терпіти не можу суконь, тож якщо буду в ній просити про таку велику послугу, це зіграє проти мене. 

Так, глибокий вдих, і глибокий видих. Все нормально, все добре. Лист я вже відправила. Тепер треба лише заспокоїтися і нормально пояснити мою позицію…

Накинувши на себе пальто та переконавшись, що зачіска виглядає пристойно після бігу, вийшла з кімнати і впевненим кроком спустилася сходами. 

Всього на всього треба показати… Що? Що мені можна довірити гроші? Так, вона не на зберігання мені їх дає! 

Треба перконати її, що це допоможе моєму бізнесу, у мене будуть більші прибутки… А їй яке діло до моїх прибутків!!! Вона ж взагалі не має ніякого діла до цього!!!

***

- І я розумію, що причини мені допомагати в тебе немає, але я все одно прошу. - І майже приречено вичавлюю з себе. - Бо більше немає в кого. 

Ми сиділи в кафе недалеко від Академії, і впевнена з боку ми виглядали як нормальна сім'я. Мати і донька сидять, обговорюють щось, поки їм мають принести замовлення. 

А насправді, зовсім чужа людина просить про фінансову допомогу і супровід на аукціон, куди дітям вхід заборонений, бо у цієї людини є геніальна ідея, як розвинути бізнес, але при цьому немає ніяких гарантій, що з цієї ідеї щось таки виросте. 

Катастрофа. 

І хоч я намагалася сидіти рівно та не показувати своїх внутрішніх переживань, але я була готова провалитися крізь землю від усвідомлення, що мені зараз відмовлять. У неї немає жодної причини погоджуватися. Як не подивися, але я назвала тільки вигідні ДЛЯ СЕБЕ сторони. Для Аннабель тут немає ніякої вигоди. Лише фінансові втрати. 

***

Аннабель Роксар

Я дивилася на дитину, яка намагалася попросити про гроші, при цьому не втративши гідності. Маю визнати, я здивована. Фелісія має розум справжньої бізнесвумен. Це дивовижно, що вона прийшла до мене просити про гроші. 

Нам принесли замовлення. Я випила трохи кави, поки Фелісія насолоджувалася запахом зеленого чаю з імбиром. Фелісія не припиняє мене дивувати. 

Зараз дивлячись на неї, я розумію, що мені було не просто тривожно, мене мучає совість. Як не подивись, але я не можу їй розповісти про справжнього батька. Навіть якщо я й скажу, що це змінить, і чи не зробить це тільки гірше? Якщо за всі ці роки він так і не знайшов її, то отже вона йому не потрібна. А як відреагує Фелісія? Зрозуміти, що її справжній батько, не бажає мати її за дочку, то чи не розчарується вона в людях після всього пережитого з Теоморі. 

Думаю, гроші це найменше, чим я можу відкупитися за це мовчання.

- Нехай це буде подарунком на новий рік. - Фелісія різко підняла на мене погляд, а тоді декілька разів кліпнула, поки я продовжила:

- Підемо разом на аукціон, купиш усе, що забажаєш, в незалежності від суми будемо вважати це все за подарунок. - Поступово, дуже повільно на губах дівчинки розцвітала посмішка. І тоді я вирішила додати:

- За умови! - Посмішка зникла, але погляд все ще був прикутий до мене. - Три години на день ти будеш проводити з братами. Згода? - Фелісія радісно посміхнулася і, кивнувши, сказала:

- Згода!

***

Ми сиділи в просторій залі, схожій на актову залу в академії, тільки без вікон і повністю зі штучним освітленням. 

Аукціони - це анонімні зібрання. Всі, хто приходять сюди, аби щось купити, ховають свої особистості, щоб не створити проблем. Звісно ж, після аукціону дуже просто дізнатися, чи з’явилося щось новеньке у аристократів. Але це вже стає відомо після покупки. Та й більшість аристократів відправляють замість себе своїх помічників, щоб не створювати зайвого ажіотажу.

Саме з цієї причини я і Аннабель були одягнені в щільні чорні плащі з глибокими каптурами. Але навіть так, ми одягли білі маски, бо без них не впускали в середину. 

- Нервуєшся? - Аннабель сиділа поруч зі мною на середніх рядах. Хоча людей було не багато. 

- Ні. Я точно… Можу обрати будь що? В незалежності від суми? - Я трохи припідняла каптур, щоб поглянути на Аннабель, але мені швидко натягнули його назад. 

- Точно. Годі перепитувати, бо це змушує мене думати, що ти таки нервуєш. - Озирнувшись в інший бік, я подивилася, як чоловіки спускалися сходами і займали вільні місця. 

- Я не нервую. Просто, я не впевнена, що ти в повній мірі розумієш наскільки високо можуть підніматися ціни на аукціонах. - На якусь мить між нами запанувала тиша, а вона продовжила. 

- А ти звідкіля це знаєш? - Спитала вона це дуже обережно, ніби боялася почути відповідь.

- В газетах часто пишуть про аукціони і там же пишуть про скандали пов’язані з цим. Хтось заявляє, що аукціон був нечесний, а іноді простолюдини скаржаться на аристократів, що за якусь річ, яку можна було купити значно дешевше в будь якому салоні, на аукціоні заплачено суму, яка змогла б прогодувати цілу сім’ю простолюдин протягом року чи більше. 

- Ти любиш читати газети…

- Не дуже, але іноді там трапляється корисна інформація. 

Пройшло близько двадцяти хвилин перед тим, як почався аукціон. Світло, яке до цього освітлювало сходи майже зникло, проте сцена освітлювала дуже яскраво. Так яскраво, що перші декілька секунд боліли очі. 

Нудне привітання, ще нудніша презентація картин…