Розділ 27.

Фелісія

Заповнюючи документи, я час від часу пила чай, який вже давно охолов. Поставивши крапку, поклала на місце перо, та покрутила зап'ястком, який вже починав боліти. 

На щастя, я вже все доробила, тому можу трохи відпочити. Принаймні фізично. Бо мені все ще треба вигадати, де знайти коштовне каміння. 

Я вже встигла перебрати усі можливі варіанти, але всі були вкрай не вигідні. Можна звісно попросити грошей у Аннабель, але я тоді почуватимусь винною їй, та й гроші потрібно буде повернути… А найближчим часом у мене не буде фінансової можливості на щось подібне. 

Якби у мене була власна копальня, то тоді б усе було значно легше. Та навіть найдешевший аквамарин підійшов би, для першого разу… 

Вставши з-за столу, дісталася до свого ліжка і залізла під ковдру. Останнім часом у мене сильно болить голова і ломить все тіло, ніби по мені поїхалася карета. Декілька разів мінімум. Так хочеться нічого не робити. Просто проспати увесь день і не рухатися зайвий раз! 

Якби ж усе приходило до рук без ніяких зусиль, то все стало б значно легше. Але тоді від життя не було б жодної користі. 

Якщо на шляху до цілі немає перешкод, то ніяка це не ціль. Те, що можна отримати лише захотівши, втрачає свою вартість. Люди бажають того, чого не можуть мати. Така їх природа. 

Як інакше пояснити постійні війни, конфлікти, крадіжки чи вбивства, чи зради… 

Ось наприклад Духи… Кожен Дух має свою силу. Якщо він керує вогнем, то ні на яку іншу магію він не здатен. Він не жадає мати владу над водою чи землею, чи світлом… У нього немає бажання мати те, що йому не властиве, або що йому не належить. Бо це Духи. А я людина. 

І я хочу мати багато грошей! 

Перевернувшись на спину, я поглянула на стелю, відчуваючи, як сильно хочу спати. Дуже сильно хочу. 

Але мені треба придумати, де взяти каміння. Повернувши в бік голову, побачила той камінчик, який забрала у бабусі з провулку. Я так його і не почистила. Взявши його до рук почала автоматично терти, розслабляючись від його злегка шорохуватої поверхні. Приємно…

Але мені все ще потрібне коштовне каміння…. Багато… Хочу бути багатою… 

***

- То що там з моїми потоками магії? - Спитала я у Еліаса, який ніби намагався залізти мені в голову, судячи з його пильного погляду… Здається, він навіть не кліпає. 

- Ну, у мене є декілька запитань. Якщо відповісиш, я зможу відкинути декілька теорій і назвати головні або ж головну. - Я потисла плечима, протираючи камінь якимсь спеціальним папером, який мені порекомендували в магазині. 

- Задавай. - Не відриваючи погляду від камінця, з якого потроху знімався чи то бруд, чи то наліт, сказала я.

- Чи буває у тебе так, що спочатку ти відчуваєш прилив сил на певний час, а потім тобі різко стає важко? Морально або фізично. - Я задумалася. 

- Ну, скоріше так ніж ні. - Повернувши камінь іншим боком в долоні, продовжила терти не піднімаючи погляду на хлопця, який сидів на стільці навпроти мене. 

- Коли ти користуєшся магією, ти відчуваєш прилив сил чи навпаки ніби з тебе усе викачали до останньої краплі?

- Перше. 

- Ти ніколи не ловила себе на тому, що твоя магія виходить з-під контролю? Коли ти сильно злишся чи радієш… Щось з цього? 

- Ні. Не було такого. Я гарно контролюю свою магію. - Почувши важкий видих, підняла погляд на задумливого хлопця. 

Він стукав вказівним пальцем по щоці, над чимось роздумуючи. Я ж, кинувши декілька поглядів на інших адептів, які сиділи в бібліотеці, продовжила натирати камінь. 

- У мене є теорія, що з твоїм тілом щось не так. - Я здивовано підняла брови і подивилася на серйозного блондина. - Судячи з того, що я бачу, твоє тіло має битися в конвульсіях від болю щоразу як ти використовуєш магію. Але цього не трапляється. Навпаки, ти відчуваєш прилив сил і це дуже дивно. Бо анатомічно наші тіла, можна сказати, займаються фізичною активністю, а це має призводити до втоми, а не навпаки. - Я задумалася, якщо чесно, він правий, але…

- Не те щоб я зовсім не відчуваю втоми. Просто треба, щоб пройшов певний час перед тим, як я відчую втому… 

- І тоді ти почуваєшся виснаженою? - Я кивнула, продовжуючи натирати камінь. - Тоді твій стан підпадає під вже існуючий синдром, але він зазвичай зустрічається у бойових магів, які вже мають досвід ведення реального бою. - Я нахмурилася, намагаючись зрозуміти про що він говорить. Та таких знань у мене немає. 

- І що це за синдром? - Майже байдуже спитала, а у відповідь почула холодний тон Еліаса. 

- Синдром Ейфорії. - Я завмерла, не знаючи нічого такого. Еліас вочевидь помітив мою розгубленість, а тому пояснив. 

- Ти ж знаєш, що магія в середині нас іноді може діяти на рефлексах чи інстинктах, але це залежить від ситуації і психічного стану мага. Якщо маг опиняється в небезпечній для життя ситуації і розуміє це, магія без прямої фізичної команди може захистити мага. Це може бути будь яке заклинання. Але справа в тому, що тоді в майбутніх боях, або навіть в простих буденних справах, маг буде відчувати прилив сил після використання магії… - Я насупила брови, не дуже розуміючи про що він говорить, і як це пов'язано зі мною. - Вибач… Зараз… - Він закусив губу, відвернувши голову від мене, вочевидь, роздумуючи як це все сформулювати більш менш нормально. 

- Тобто… Я хочу сказати, що відчуття ейфорії після використання сили, може з'явитися тільки після дуже травматичної події, коли магія спрацювала на рефлексах, що і призводить до синдрому Ейфорії, який мені здається є в тебе. - Я мовчки дивилася на нього, роздумуючи, що саме він хоче від мене почути. - Цей синдром в принципі дуже корисний і не має ніяких побічних ефектів… Але це все ще не пояснює, чому в тебе така густа мана. - Декілька секунд ми мовчки дивимося один на одного, а потім я мило посміхаюся йому. 

- Хіба ти не тому почав проводити зі мною час? Якщо не знайшов відповіді на свої питання, можеш і далі залишатися тут. Я не проти. Ти ж усе одно допомагаєш мені з навчанням.