Розділ 25.

Фелісія

Екзамени закінчилися, а отже з'явилися нові турботи. Новий рік. А з ним і новорічний бал. А отже… Всі будуть купувати подарунки, прикраси і звісно ж сукні і костюми. 

- Ти знову біжиш до Мони? - Хлопці стояли біля входу в головний корпус Академії. 

- Вона написала, що ескізи готові, самий час обговорити матеріали для виготовлення і ще оновити інтер'єр. А без мене справа стоятиме на місці. А новий рік вже через місяць, а точніше через 36 днів. Треба встигнути все закупити, пошити, прикрасити, розробити рекламу і… - Я тараторила як божевільна на ходу намагаючись впхнути в сумку блокнот з надважливими записами, коли мене хтось схопив за плечі ззаду. Ой, а коли Тео опинився за моєю спиною? 

- Ми зрозуміли. У тебе багато справ і все таке. Але може відпочинеш? Для цього і треба канікули! - Нарешті запхавши блокнот всередину, застібнула сумку. 

- Завдяки канікулам я зможу і виспатися, і гроші заробити. Тому ви розважайтеся, а я пішла. - Вже спускаючись зовнішніми сходами озирнулася:

- О, Лео, мама просила передати, що вас чекають на додаткові заняття після одинадцятої дня вдома! - Почувши здивоване "що?!", швидше спустилася сходами, поки мене не наздогнали. 

Сніг, який випав цієї ночі, приємно скрипів під ногами, поки я прямувала до свого магазину. По дорозі я розглядала вітрини інших магазинів, відчуваючи як щось крутиться на коолицях підсвідомості, але ніяк не могла вхопити цю ниточку і щосили потягнути на себе. Вона постійно висковзувала і ховалася подалі. Зайшовши в магазин, побачила Мону, яка розклала тканини на широкому дерев'яному столі. 

- Що робиш? - Знявши з себе верхній одяг, обтрусила сніг з взуття і зайшла в середину. 

- Вітаю, Леді. Розглядаю тканини які залишилися, думаю чи підійдуть вони. - Я оглянула тканину, помацала і злегка підняла один кутик губ. 

- Вони не підійдуть. Тканина гарна, але не тепла. Та й кольори не зимові. Надто яскраві. Вони б підійшли на літо чи на осінь, але не для зими. Просто склади їх обережно і коли буде потреба використаєш. - Я підійшла до крісла, в якому вже полюбляла сидіти. Моє улюблене місце, біля вікна. 

Мона прибрала тканини і спитала чи буду я щось. Коли ж я переконала її в тому, що гарно поснідала і таки в мене навіть чай не влізе, вона принесла свої ескізи. 

- Непогано. Але мені здається, що спідницю можна зробити більшою, об'ємнішою. Бо так виглядає, якось трохи бідно.

- Але тоді доведеться вдягати каркас, а ви сказали, що не хочете таке використовувати. - Я посміхнулася і попросила олівець. Хоч мої художні здібності і не були такими ж гарними як її, але спідницю намалювати я змогла. 

- Ось. Згадай троянду. Всі пелюстки у неї однакові, але коли їх накладати одна на одну, вона стає об'ємнішою. Верх роби так само як і робила, але спідниць треба зробити більше…

- Накладати одним шаром за іншим і таким чином зробити "бутон"... - Задумливо продовжила жінка, а я кивнула. 

- Так. Таким чином буде і тепло, і гарно, і зручно. Тільки знадобиться набагато більше тканини. Але ми це врахуємо в вартість. -  Я дістала блокнот і олівцем і зробила декілька нотатків для себе. 

- Добре, тоді подивіться ще на такі дизайни. - На наступній сторінці було щось нове. Спідниця починалася нижче десь на десять сантиметрів, обіймаючи за стегна модель на малюнку, а нижче починалася об'ємна спідниця. 

- Що погано? Я подумала, що можна було б щось таке запропонувати… 

- Ні… - Швидко перебила Мону, поки вона не наговорила дурниць. - Це просто… Не думаю, що в такому буде зручно танцювати на балах, хоча з іншого боку там робляться невеличкі кроки. Зовсім маленькі. Має виглядати вишукано. -. Я підняла погляд на Мону і сказала:

- Ший усе. 

***

Деміан

Вона якась дуже дивна для аристократки. І навчається, і бізнес розвиває, тільки коли вона спить не зрозуміло. Хоча мене це не обходить. 

Вона назвала непогані причини для того щоб я проявив себе і таке інше… Але це не виправдовує риск. Я ризикую життям, а не авторитетом, як вона. Не хочу ризикувати. Дочекатися, коли кронпринц буде офіційно оголошений нащадком престолу, і тоді відмовитися від титулу - набагато простіше і менш ризиковано, ніж те що вона пропонує. 

Якщо так сильно хоче нехай стає моєю партнеркою, але я нічого не робитиму. Мене не стосуються її плани на життя і таке інше. Якщо їй це дасть якось вигоду, нехай її бере, але мене не чіпає. 

***

Себастіан Роксар

Я відкрив великий конверт для документів, сподіваючись дуже скоро відпочити, але коли побачив вже знайомий почерк, зрозумів, що відпочити не вдасться. 

Фелісія написала ледь не реферат з приводу ситуації з принцом Деміаном. І що було образливим так це те, що вона навела дуже гарні та влучні аргументи. Коли ж була можливість і доцільність, вона наводила приклади з правління попередніх імператорів. Все було написано рівним, гарним, каліграфічним почерком. Мимоволі задумався, як часто вона його переписувала, аби не зробити жодної помилки в такому величезному тексті. 

Якщо говорити коротко, то Фелісія вважає, що Деміан володіє усіма необхідними якостями аби стати мудрим та справедливим правителем, але для цього йому потрібна підтримка Роксарів, яку ми маємо надати, тим самим виконуючи свої прямі обов'язки як роду. 

Стиха посміюючись, я поклав документ на стіл і відкинулася на спинку стільця. Фелісія дійсно неймовірна. Розумна, гарна, ввічлива, коли треба покірна, а коли треба показує зуби. Щоправда від думки, що її так виховав Зурель Теоморі мені трохи не пособі… 

Діставши чистий папір, почав писати листа Імператорові. Гріх не прислухатися до розумних слів, повних істини, тим паче, коли ці слова належать рідній внучці. 

***

Фелісія

- Фелісія, відірвися трохи від документів, ми ж таки прийшли за одягом. - Я підняла голову і побачила стурбовану Аннабель, яка приміряла сукню холодного м'ятного відтінку. 

- Тобі дуже пасує. - Аннабель важко видихнула і повернулася до мене лицем, склавши руки на грудях.