Розділ 19.

Фелісія

Пережовуючи сніданок, дивилася в тарілку, навіть не відчуваючи смаку їжі. 

- Добрий ранок. - Я підняла погляд і побачила близнюків. 

- Привіт. - Запивши водою їжу, наколола на вилку шматок помідора і почала його пережовувати. 

- Ти погано спала? Виглядаєш не дуже. - Я знову підняла на них погляд. 

- Та ні, просто настрою немає. 

- Щось сталося? Це через кронпринца? - Я трохи нахмурила брови, все ще продовжуючи пережовувати. 

- До речі, розкажи, що сталося. Може там все не так і критично? - Примруживши погляд, я подивилася на Лео, а потім на Тео. 

Кронпринц, щось сталося, не так критично… 

- Я так розумію, Пан Роксар хоче почути, що трапилося в усіх деталях. 

- Ти що?! До чого тут дідусь? - Я гірко посміхнулася і поглянула на них. 

- Я знаю, що це він. Бо ніхто в Академії про це не знає, включаючи вас, а це очевидно, бо моя сусідка досі про це і слова не сказала, а вона з тих хто любить плескати язиком, тому Пан Роксар хоче бути готовим до неочікуваниз поворотів. - Поклавши виделку на тацю, підняла її і встала. - Я напишу йому листа, де розповім усе дуже детально. Ви відправите. Від свого імені, якщо хочете. А зараз мені час. Скоро заняття почнуться. 

***

- Сьогодні у вас письмове проміжкове  опитування. Деякі з вас непогано відповідали під час занять, тому мають швидко впоратися з цим завданням. Питання нічим не відрізняються. Пишіть настільки детально наскільки можете, але не відходьте від запитання. - Професор Янор роздавав аркуші паперу, коли ж дійшла черга до мене, він спочатку роздивився мене, а вже потім віддав. 

Я не надала цьому значення. 

Оглянувши завдання, побачила двадцять п'ять ситуацій, які мені треба пояснити. На кожному аркуші зверху було написано 2-3 речення, а решта листка була призначена для відповіді. 

- У вас є дві години. Розмови, перешіптування, підморгування один одному вважаються за порушення правил. - Відчувши головний біль, потерла скроню, намагаючись зібрати думки до купи. 

Таки ніч без сну не пройшла повз. 

- І якщо ні в кого немає питань… Час пішов. 

Взявши до рук перо, почала читати перше питання. 

В цілому ситуації були не прості, але в них були підводні камені. Недостатньо інформації, незрозумілий мотив, або невідоме середовище в якому використовується заклинання. Тому писати дійсно було багато. Десь ближче до кінця на папір капнуло декілька крапель крові. Кинувши перо в бік, я змогла дістати хустку і затулити носа, з якого якраз і бігла кров. 

Взявши до рук перо продовжила писати, подумки повторюючи: Всього чотири ситуації і це закінчиться. 

***

Після занять з ботаніки я була вільна, а тому пропустила обід. Хотіла лягти поспати хочаб дві години, щоб встигнути все зробити. 

За ці декілька днів ремонтні роботи мали завершитися. Тепер потрібно розпланувати бюджет на сам одяг та аксесуари для нього. Розпланувати відкриття та прем'єру колекції. Також треба попіклуватися про рекламу. Це все треба встигнути зробити за тиждень, бо якщо не встигну, сенсу в цій колекції не буде. 

Щей листа Пану Роксару треба написати…

Наближаючись до сходів вже всередині гуртожитка, відчула як по губі знову тече кров. Потягнувшись за хусткою, зрозуміла, що рука не піднялася, а сама я стрімко наближаюся до підлоги. 

***

Леонард

- Я схожу за Фелісією, а ти поки підготуй усе. Узяв брошуру? 

- Так. Іди вже. - Тео в черговий раз дістав з кишені брошуру-запрошення до ресторану "Люмінія". 

Поки йшов коридорами, роздумував, чому Фелісія така з самого ранку. Точніше з вчорашнього дня. Виглядає недуже, щей без настрою… 

Але скільки б не думав, причини так і не знаходив. Підійшовши до її гуртожитка, помітив, що атмосфера там трохи стривожена. 

Постукавши у двері до кімнати Фелісії, побачив лише її сусідку. 

- Фелісії немає. Її з ранку не було. 

- А де вона? - Вона обурилася, ніби я ляпаса їй дав. 

- Звідкіля мені знати?! Вона ваша сестра, а не моя. - І зачинила двері. 

Поки я стояв в розгубленості, спустився вниз по сходах і тут до мене підійшла дівчина. 

- Перепрошую, ви ж лорд Роксар, правильно? - Наші імена часто не говорять в слух, бо можуть нас сплутати. 

- Так. 

- Фелісію десь пів години тому забрали до цілительського крила. - У мене всередині все похололо. 

- Що трапилося? 

- Не… не знаю… Я бачила лише, як вона йшла, а потім раптово втратила свідомість. 

Більше слухати її не став. Чимдуж побіг до брата. Він стояв трохи далі від арки у головного виходу, побачивши мене, він здивувався і розставив руки в сторони, питаючи, в чому справа. 

- Фелісія… - Намагаючись віддихатися сказав: - В цілительському крилі… Свідомість… втратила…- Брат обігнув мене і побіг в бік цілительського крила. - Та куди ж… Ти побіг… Йолоп… - Задихаючись та плутаючись у власних ногах, побіг за ним.

***

Себастіан Роксар

Я сидів за столом, вкотре вже ідеально переставивши прибори. 

Дожився, Себастіан, ти будеш вибачатися перед дитиною за власні ж слова. 

Скільки себе пам'ятаю, коли мій батько був живий, казав...повторював правила, за якими жив. 

Живи так, щоб совість не мучила ночами. 

Ніколи не бреши, не псуй свою честь.

Ніколи не обіцяй того, що не зможеш виконати. 

Спочатку думай, а потім роби. 

Я порушив за один раз цілих два правила. 

Двері відчинилися і в кімнату не зайшов, забіг, Рон. 

- Пане, леді Фелісія знепритомніла в гуртожитку. Вона зараз в цілительському крилі. 

Вставши зі столу, наказав їхати до Академії. По дорозі до виходу зіштовхнувся з Аннабель. 

- Що сталося? Батьку, куди ти так пізно? - Важко видихнувши, спробував сховати розгубленість. 

- Фелісія втратила свідомість, вона зараз у цілителя. Я їду в Академію. 

- Я з вами. 

***

Фелісія

Коли я прокинулася, першим, що побачила це ніжно блакитна стеля. У мене в кімнаті такої немає. Повернувши голову в бік, побачила невідому мені кімнату.