Розділ 16.

Фелісія

Я сиділа в кареті і трималася за голову, яка пекла вогнем. З усього голова боліла більше всього. 

Всі тренування з фехтування в безодню. Я навіть зреагувати не встигла, коли вона мене штовхнула. Треба буде зайнятися додатковими тренуваннями. Або просити Енді. 

Головне, що тепер нічого не станеться. Після усього сказаного він не поїде до прокуратури. І золота вимагати не буде. 

По щоці потекла сльоза, яку я швидко витерла. 

Ні, ні, ні… В мене немає на це часу. Треба ще пройтися по магазинах. Закупити матеріали для ремонту, замовити нову вивіску, закупити нові меблі… Сума, яку виділила Аннабель була дуже щедрою, тому вистачить на все. 

***

Себастіан Роксар

- Як це? - Поставивши свою чашку з чаєм на блюдце, поглянув на Рона. 

- Леді Фелісія поїхала до Пана Теоморі. Не знаю про що вони говорили, але… Судячи зі слів Одрі, Пан відмовився від своїх намірів, проте був дуже злий. Навіть лютий. 

Поглянув у вікно, роздумуючи. 

Фелісія все життя прожила в тому маєтку. Так чи інакше, вона знає їхні слабкі сторони. Якимсь чином цій дівчині вдається поратися з такими справами краще за мене. 

- Ти дізнався? - Все ще не повертаючись до дворецького спитав. 

- Так, найманець не буде нічого робити. Ми щедро заплатили. Також він сказав, що до нього приходив хлопець. Не дівчина. Складав, що голос на жіночий ніяк не може бути схожим. Він на цьому знається. - Я кивав втакт його словам. Розуміючи, що погано виховав хлопців. 

- Вони занадто гарячі, нестримні, не розсудливі. Ця дівчинка хоч і молодша за них, але краще знається на житті. На тому як треба жити. За цей тиждень поки вона навчається, ректор розповів про неї стільки, що я вперше в житті розчервонівся від задоволення, поки читав листа. Спокійна, розсудлива, старанна. Ні з ким не свариться, все робить дуже старанно. Не порушує правил і наполегливо вчиться. Може це тому, що вона дівчинка, а не хлопчик? Аннабель теж така була в дитинстві. - З радісною посмішкою на вустах поглянув на Рона, що також посміхався. 

- Ви праві. Хоч ззовні вони схожі лише кольором очей, але дещо спільне у них є, Пане. Все ж таки кров не вода. 

- Кров не вода. - Підтримав його слова, бо це було правдою. Як не поглянь, але від Роксарів у неї куди більше, ніж від Теоморі. - Як думаєш, якщо я спитаю у неї, хто ходив до найманця і що за ситуація сталася з Паном Теоморі, вона скаже правду? 

Рон задумався.

- Вона не схожа на того, хто буде брехати. Але і сказати, що вона підставить своїх братів я теж не можу. 

- Ось і я не можу. Скільки б я не думав, вона все більше нагадує мою дружину.

- В такому випадку, якщо вона схожа на покійну Пані… Скоріш за все вона збреше. 

- Подивимося, Роне. Подивимося… - Сподіваюся, мені вона не стане брехати, бо стане повним розчаруванням.

***

Фелісія

Плече і ребра сильно боліли, не менш ніж голова. Але треба виконати план на сьогодні, бо на завтра ще багато чого заплановано. 

- Ось ці фіранки мають вам підійти. - Я подивилася на фіолетові завіси, які були занадто щільними. 

- М-м, а тікої ж щільності в кольорі шампань є? - Спитала у продавця, який був приставлений до мене, щоб проконсультувати. 

- Добре, і ще мені треба напів прозорі фіранки, але лавандового кольору. - Юнак засумнівався, а тоді трохи схилив голову. 

- Якщо дасте мені декілька хвилин, я подивлюся в каталозі чи є такі. 

- Звісно, звісно, тільки швидше будь ласка. 

- Я миттю. 

Я поки пройшла між столами, розглядаючи тканини. Тут є стільки всього чого б я хотіла купити, але іншим разом. 

- Фелісія! - Здивувавшись, озирнулася і побачила близнюків, які наближалися до мене. 

- Як ви тут опинилися? - Спитала, коли вони підійшли до мене. На них були звичайні класичні чорні костюми з білими сорочками. 

- Ми не змогли тебе дочекатися, поїхали в ательє, а там сказали, що ти збираєшся поїхати сюди.

- Так, а як ви дісталися сюди? - Вони посміхнулися трохи натягнуто щоправда. 

- Орендували карету. То що там? - Я підняла одну брову, все ж таки вважаючи, що це не найкраще місце для обговорення подібних тем.

- Все добре. Він нічого не робитиме. Сидітиме на стільці рівно. Розслабтеся. - Хлопці видихнули, як по команді і кинулися мене обіймати з двох сторін. 

- Дякую, дякую, дякую.

- Ти найкраща сестра у світі! -Я навіть не зрозуміла, хто з них що сказав. Але хіба ж різниця? 

- Ну, все. Відпустіть мене, на нас дивляться взагалі-то. 

- Добре. - Вони відпустили мене, розгладили одяг і сказали:

- До речі, це та жіночка зробила тобі такий костюм? 

- Угу. - Сказала, мацаючи між пальцями тканину, ще пам'ятаючи, як вони сміялися з цієї ідеї. 

- Дуже гарно. І незвично. Здається мені, що щойно ти знайдеш на територію Академії всі дівчата захочуть собі такий самий. - Кажеш із вдячності? 

- Не всі. Вони поділяються на два лагері. Одні захочуть носити щось подібне, а інші будуть осуджувати за недоречний вигляд. 

Звідкілясь прибіг консультант і сказав, що у них є один такий рулон. Я одразу забрала обидва кольори. 

- Ще, будь ласка, рулони під номером п'ять, дев'яносто, двісті шістнадцять і сімсот дев'яносто три. 

- Що це таке? - Хлопці стояли по обидві сторони від мене, спостерігаючи за тим, що я роблю. 

- Купую тканину для ательє. Деяку я закупила ще на тижні, але дещо не знайшла. 

- Поміч потрібна? - Спитав Тео, заглядаючи мені в обличчя. 

- Просто не створюйте подібних ситуацій більше, цього буде достатньо. 

Переконавшись, що наше замовлення прийняли, я дала адресу і домовилася про час, коли його привезуть. Розплатилася і пішла собі далі. Хлопці пішли за мною хвостиком. Сказали, що хочуть подивитися за самим процесом. Мені в принципі байдуже. Якщо хочуть, то вперед, головне, щоб проблем не створювали. 

Під кінець закупок, коли ми вже їхали назад до Академії, вже сідало сонце. Я втомилася, єдине, чого я хотіла, прийняти гарячу ванну і лягти в ліжко.